4. Творчі джерела.
« Основи художнього проектування / Упор. Л. А. Борисова, 2011
Костюм, це частина системи, яка складається з макротіл, котрі можуть сприймати чуттєві органи. Костюм є образно-художня система частини одягу, взуття, яка характерна індивідуальності людини. Костюм несе в собі психологічно-образну характеристику, він є ритуал, тобто образний початок, це образний початок – набір елементів, з допомогою яких виявляється емоційно-естетична виразність, образ та тип людини,його стиль, звичаї та культура. Костюм має велике значення, тому що він відображає образ епохи, чи якийсь період ( модний, стильовий, національний).
Художник Ламанова використовувала принципи побудови костюму, які можна використовувати і сьогодні:
- яке призначення має костюм;
- і з якого матеріалу виконується;
- яку форму має костюм;
- призначення костюму обумовлює матеріал, який в свою чергу обумовлює форму;
- постать – обумовлює матеріал, кольор, орнамент, ритм;
- орнамент поєднує матеріал, кольор, форму, художні та конструктивні співвідно- шення;
- економія матеріалів;
- форма яка дає свободу руху.
Одяг же – це совокупність покровів, які захищають людину від кліматичних негараздів, а також відображає її індивідуальність.
Одяг виконує ТРИ функції – утілітарно-практичну та символічну.
1)Одяг повинен бути престижним;
2)Захищати;
а) фізіологічно – каска, шолом, окуляри, захист від тварин та комах;
б) морально – вплив чужої психології – застібка на усі ґудзики, під знятий комір.
3)Одяг як прикраса.
Значення костюму.
1) Створення образу епохи чи періоду.
2) Створення індивідуальності – образ людини.
3) Національний костюм – культура народу та її традиції.
Дизайн – це моделювання одягу, який буде вироблятися промисловістю.
Моделювання одягу у дизайні це творчий процес, який який складається з ТРЬОХ етапів:
1) Розробка ескізів, де враховується призначення одягу та для якого споживача розраховується;
2) Виконання у матеріалі – перші зразки яких вивчають попит у населення;
3) Випуск промисловістю.
Мода - як система, яка народжує дизайнерів моди, які підтримують культуру моди. Модельєр – це творець і він повинен бути новатором, і мати природний талант.
Дизайнер повинен:Володіти відчуттям кольору та гармонії, вмінням організовувати окремі частини в одне ціле, комбінувати різні склад ні матеріали, мати відчуття ритму. Сучасний образ життя диктує напрямок моди, який буде привабливим, та мати попит і своїх прихильників. Щоб навчитися виконувати дизайнерські модні речи, треба вміти працювати з творчими джерелами.
4.1. Рослинний та тваринний світ.
Студент при навчанні вибирає творче джерело самостійно, або ставить задачу перед ним викладач. Після збору матеріалу робота виконується у такій послідовності: замальовки, стилізація, до значка, фор ескізи. Після обговоріння з викладачем чи замовником – виконуються ескізи. Ескізи відображають образ, який побудований формою, лінією, кольором, фактурою. В ескізах відображається натхнення, яке взяте з першоджерела, чітко відображена базова асоціативна форма, та як вона перетворюється у формоутворюючий ряд. (див. мал. стор. 33-34).
4.2. Архітектура як джерело творчості.
Одним з прикладів творчого джерела є архітектура. Бажано, щоб відбувався зв’язок з стильовою єдністю між костюмом та архітектурою. Її треба побачити у єдності образного рішення, силуетів у схемі внутрішнього членування. Наприклад: у ХХ ст. нова естетика проголосила функціональність будівель, планування, матеріалів, спосіб виконання. Будівлі, у яких жили люди, схожі на «машині для життя», дуже утилітарними у посуді, меблях, костюмі. Прямокутність костюму того часу, горизонтальні членування, скороченість довжини – це ознаки спільності і єднання архітектури та костюму того часу. У 30-х – 40-х роках функціональність, конструктивізм відобразився і у архітектурі і у костюмі. Процес виявленого стильового єднання і в костюмі, і в архітектурі дає можливість використовувати принцип зворотної дії – здійснення пошуків форм костюму від архітектури, як від джерела творчості. Архітектура та костюм є приналежністю людини. Є підстава міркувати, що архітектура з’явилась після одягу, забудована з її принципами як бажання знайти засіб щоб прикрити людину, його вогнище, сім’ю. В основу архітектурних споруджень закладена головна модульність людської статури. Ці явища підкреслено у одязі та архітектурі народів півночи, арабів, африканських племен.
Художники-дизайнери беруть багато думок, аналізуючи зодчество різних народів, які залишились нам у спадщину. Це і є образні асоціації, які зароджуються у процесі творчого вибору які часто бувають покладені як основа нової форми костюму. Проаналізувавши той чи інший зразок архітектури, художник відбирає лінії, маси, форми, пропорційність членування архітектури, їх функціональність. Художник міркує, вивчає архітектуру, принципи побудови її мас, роботу матеріалу,його властивості. Архітектура для художника-модельєра – це по-перше лінії споруд як внутрішні так і зовнішні, його контур, схеми забудови кварталів та вулиць. Кривизна ліній, різна ступінь їх емоційної напруги дають єдність з лініями які можуть стати лініями одягу. Лінії, якими користується художник з архітектури, повинні нести емоційний склад та поєднувати у собі красу, щоб потім переробивши своє враження, художник зміг знайти красу у костюмі.
Це має відношення до всього арсеналу засобів, які має архітектура: принципи побудови, пропорційність, ритм, характер матеріалів та їх властивості.
Проектування сучасного костюму на базі народного
4.3. Народний костюм, як джерело творчості.
Одним з самих продуктивних джерел побудови нових форм одягу є костюм епох що відбулися. Костюм, який носили прості люди, зветься народним. Зараз кращі зразки цих костюмів знаходяться в музеях.
Художники-дизайнери завжди користуються цими зразками для побудови як окремих нових моделей, так і для натхнення при виготовлені колекцій. По- перше треба вивчити цей костюм; він замальовується, вимірюється, робляться нариси для асоціативного зображення. Треба вивчити і зрозуміти красу яка приховується у формах, кольорі, ритмі декоративного оздоблення, засобах викоритання у народному костюмі тканин, вишивок, узорного ткання. Все це само по собі може служити імпульсом для пошуків нового при побудові сучасного костюму. В даний час приділяється багато уваги вивченню форми народного костюму та його крію. Декоративне оздоблення костюму має логічний зв’зок з його формою, його крієм, розміщенням вишивок та їх значенням у ансамблі як цілісної організації. В наш час художник-дизайнер бере для побудови нового сучасного костюму не все повністю, як це було у 40-х роках ХХ століття, частки.
Нова форма не буде новою, якщо буде копіювати селянську рубаху чи щось друге, якщо так робити , то це буде лише імітація. Нова форма не буде новою якщо буде копіювати щось, це буде вже не дизайн, а імітація. Форма народного костюму трансформується у сучасному костюмі узагальнено. Силует тієї чи іншої народної форми може з’явитись у сучасному костюмі й не мати внутрішніх конструктивних ліній. Народний костюм у своєму складі має усі форми та силуети; вільні, приталені чи напівприталені, прямі. Часто буває, що у сучасний костюм переходить ідея, що належить народному костюму. Треба відноситись до народного костюму як до джерела творчості, яке здійснює проектування нових форм на його основі, що тісно з’єднується з дизайнерським проектуванням. Народний костюм можна назвати продуктом дизайну творчого процесу сучасного часу. У народному костюмі існує принцип єдиної конструктивної основи і він був задовго до того як його побудувала інженерна думка нашого часу. І тому народна творчість є складовою задумок для сучасного художника-дизайнера.
4.4. Декоративно-ужиткове мистецтво.
Народне ужиткове мистецтво зародилось у період сукупної діяльності, під час буття Родових Спільностей. Ця діяльність суспільна і поділяється вона на працю жіночу (приготування їжі, пошиття одягу, ведення домашнього господарства), та праця чоловіча (здобуття їжі, будування житла). Все що було навкруги людини повинно бути зручним, та магічним, щоб захищало від ворожої сили і не заважало жити та працювати. Народна творчість – це матеріальна та духовна культура народу. З покоління в покоління змінювалось виробництво та вимірювалось практикою. Головне, що є традиційним у декоративно- ужитковому мистецтві це: матеріал та техніка його обробки, характер виготовлення виробів, принципи та прийоми побудови образу. Декоративно-ужиткове мистецтво має три напрямки:
1) народні художні промисли, це одна з форм декоративно-ужиткового мистецтва, яка базується на виготовленні народних художніх виробів з обов’язковим використанням ручної праці. Такі речі випускаються на фабриках, творчих об’єднаннях, художніх комбінатах, цехах кооперативів – все це під керівництвом художнього фонду чи міністерства;
2) професійне декоративне мистецтво – це роботи які виконують митці, після закінчення технікумів чи інститутів;
3) самодіяльна художня творчість – це твори, які виконуються широкими народними масами. Ця творчість не має традиційних законів, люди ці не мають професійних знань, виконують роботи за своєю схильністю чи бажанням.
Декоративно-ужиткове мистецтво чотири види, це: текстильне,керамічне, деревообробне, метало- та каменеобробне.
Такі види – як кераміка, обробка кістки та каменю, плетіння – виникли з початку існування цивілізації, а до молодих видів мистецтва відносяться; плетіння мережіва, гобелени, вироби з бісеру і т. ін..
Народне мистецтво – це джерело натхнення художників-модельєрів на пошук нових пластичних форм, на особливості композиції і т. ін.. Костюм – це система знаків; форма,лінія, кольор. Ці знаки викликають образні уяви. Головна мета – передача інформації від художника до глядача.
4.5. Функції головного убору у костюмі.
Головний убір завершує розвиток костюму до верха. Часто головний убір стає знаком або символом у системі Костюм, наприклад: рибацький бриль, каска, бриль стюардеси.
Головний убір у костюмі ХХ ст. виконує ту ж саму функцію що і форма костюму; маленька та зручна. Ідеал жінки ХХ ст. – це труд, освіта, самостійність. Мадам Шанель ввела в костюм жіночий - елементи чоловічого. Головний убір тісно пов’язаний з костюмом, особливо плечовим поясом, а також має вплив на характер деталей одягу та її форми в цілому. Період життя головного убору набагато менший періоду існування структури костюму. Якщо головного убору немає, то роль форми, яка завершує систему, може виконувати зачіска. Головний убір виражає індивідуальність, підкреслює привабливість і залежить від призначення костюму. Аналіз головних уборів показав, що форми його мають ті ж самі рішення, що і у костюмі, це овал, прямокутник та трапеція, а також форми які є виробленими з указаних, а можуть бути і більш складними по формі. Графічний аналіз костюму дає докази, що лінії у головному уборі ті ж самі,що має горловина, ліф, лінія плеча та ін.. Якщо дивитись на пропорції головного убору по відношенню до відкритої частини обличчя, зачіски, деталей костюму, то вони знаходяться у жортській розмірній залежності і виконують замкнену систему. Характер головного убору , його маса, форма, лінії мають вплив на рішення елементів одягу на костюм в цілому, разом з взуттям.
Стильовий зв’язок між одягом та головним убором здійснюється через матеріал (кольор, фактуру), конструктивні рішення, обробку.
Головні убори класифікуються за способом їх формо будування. Саме просте – це окутування: хустки, косинки, шалі, шарфи, стрічки та ін.. Складні – це драпірування, формування. Ці головні убори виготовляються з пальтових тканин, трикотажу, термопластичних волокон та ін.. Шиті головні убори подляються на м’які, та з каркасною основою. Головні убори виконують вимоги різних людей.
Взаємозв’язок з формою голови, та рисами обличчя підкреслює образну характеристику людини. Поєднання ліній головного убору з лініями обличчя – це завершальна стадія у пошуку характера головного убору для цього типу обличчя. (див. мал. стор. 38-39).
Роль взуття та прикрас у композиції костюму.
Сьогодні дизайнери усього світу надають велике значення взуттю. Багато будинків моделей мають свої взуттєві лінії. Основні характерні риси сучасного взуття – це не тільки функціональність, але й престижність. Взуття у костюмі також як і сумки (пояса, окуляри, прикраси, часи) показують статус людини та культурний рівень їх хазяїна.
Взуття у своєму розвитку відобразило усі прошарки суспільства, історію кожного народу. Кожна епоха має характерні форми архітектурних споруджень, одягу, взуття з композиційним, та конструктивним рішенням. Взуття, як елемент костюму, має велике естетичне значення, так як воно має вплив на сучасний вигляд людини, створює єдність образу, виконує естетичну функцію. Якщо взуття - або прикраси мають якісь риси національні, то це означає, що людина несе у своєму одязі прихильність до якогось етносу.
Взуття чи прикраси, якими користуються для обрядів (для одруження, похорон то що) несуть обрядову функцію. Сучасне взуття різноманітне по призначенню, конструкції, формі, матеріалам. Взуття виконує матеріальні, та естетичні потреби людини.
Взуття, як інші вироби, виконує свою функцію: 1) захист від холоду (тепла); 2) захист від небезпеки (військовий, робітничий, спортивний та ін.); 3)захист психологічний та моральний.
Взуття має класифікацію: за видами (чоботи, сандалі, черевики, туфлі та ін.); за призначенням – весна-літо, осінь-зима, за статтю – чоловіче, жіноче, за віком – дитяче, юнацьке та для дорослих; за матеріалом – шкіряне різних видів, текстильне і таке ін. ; за конструкцією верха чи підошви; за методом кріплення деталей.
Аксесуари.
Аксесуари повинні підкорятися стилю одягу, треба враховувати їх форму відносно одягу, та підібрати їх за принципом єдності чи контрасту. Якщо аксесуари підбираються в поєднанні з одягом, то вони будуть одно-стильними і поєднуються з кольором. Гарно поєднуються аксесуари у яких є лінії схожі з лініями плечового поясу, оформленням горловини, стану.
Якщо образ будується за принципом контрасту, то вибирається якась деталь, яка стає центральною, наприклад: брош на платті. Тоді весь образ стає для неї фоном. Гармония з костюмом та обличчям веде до того, що якісь зовніні недоліки стають непомітними. До аксесуарів відносяться: головні убори, сукні, взуття, ювелірні вироби, біжутерія, краватка.
Аксесуари (від франц. – acceoire –приналежність чого-небуть, супутне чомусь) – другорядна деталь творіння.
Художник-дизайнер повинен вміти з’єднати речі – капелюх, одяг, прикраси, окуляри і т. ін.. Разом з новим з’єднанням речей людина приміряє на себе новий образ,манеру поведінки. Тому дизайнер повинен мати комплексне (багатогранне), синтетичне мислення, гостро відчувати гармонію. Наприклад: проекттуючи окуляри не треба забувати про прикраси, макіяж, зачиску, головний убір.
Сумки, пояса,рукавички виконують не тільки утилітарну функцію, але і з’єднуються з одягом, взуттям – тоді ансамбль має закінчений вид.