Дисципліни:

Основні вимоги до класифікації методів психодіагностики професійної придатності


« Лекції з профорієнтації та профвідбору

С.Л. Рубинштейн розрізняв такі методи експериментально-психологічного дослідження: лабораторний, природний, психолого- педагогічний і, додатково, фізіологічний, а також бесіду в різних варіантах (1976, 1999).

Б.Г. Ананьев запропонував планувати і програмувати систему методів і порядок їхнього застосування в зв'язку з гіпотезами і концепціями дослідження, заснованими на критичному аналізі історії питання, узагальнення підсумків попередніх досліджень.

За допомогою першої групи методів класифікації Ананьева, які можна назвати організаційними, будується цикл дослідження і регулюється взаємодія методів. До них відносяться: порівняльний, лонгітюдний і комплексний методи. Ці методи діють протягом усього дослідження, і їхня ефективність визначається за кінцевими результатами (теоретичні або практичні рекомендації з діагностики, керування й ін.).

Другу, саму велику групу складають емпіричні способи. До цієї групи відносяться: спостереження і самоспостереження (обсерваційні методи); експериментальні методи (лабораторний, польовий, природний, формуючий або психолого-педагогічний); психодіагностичні методи (тести стандартизовані і проективні, анкети й опитувальники, соціометрія, інтерв'ю і бесіди); прийоми аналізу процесів і продуктів діяльності (хронометрія, циклографія, професіографічний аналіз, оцінка виробів, виконаних робіт і т.д.), які можна назвати праксиметричними методами; моделювання (математичне, кібернетичне і т.д.); біографічні методи (аналіз фактів, дат і подій життєвого шляху людини, документації, свідчень і т.д.).

Використання окремих методів або їхніх констеляцій залежить від того, яким організаційним методом (порівняльним, лонгітюдним або комплексним) користується дослідник (В.А. Бодров, 2003).

Третю групу методів складають прийоми обробки даних. До цих методів відносяться: кількісний (математично-статистичний) аналіз, з одного боку, та якісний – з іншого (диференціація матеріалу за типами, групами, варіантами і складання психологічної казуїстики, тобто опис випадків, які найбільш повно виражають типи і варіанти, такі, що є виключеннями або порушеннями).

Нарешті, четверту групу – інтерпретаційну – складають різні варіанти генетичного і структурного методів. Варіантами генетичного методу є онтогенетичний за змістом слова (генетики поведінки й індивідуальних властивостей), соціогенетичний, історичний. Генетичний метод може охоплювати всі рівні розвитку – від нейронного до поведінкового. Взаємозв'язки між частинами і цілим, тобто функціями й особистістю, окремими параметрами розвитку й організмом у визначений момент його життя, установлюються структурними методами (психографією, типологічною класифікацією, психологічним профілем).

Таким чином, класифікація методів психологічного дослідження Б.Г. Ананьева, що охоплює весь цикл – від організаційних до інтерпретаційних методів, цілком відповідає сучасному станові психодіагностики і може бути основою діагностики і прогнозування професійної придатності.

На підставі аналізу характеристик психодіагностичних методик, а також різних їх класифікацій А.Н. Воронін (1999) запропонував систематизацію методик за рядом ознак.

Найбільш природною підставою для класифікації психодіагностичних методик, на думку автора, є психологічний зміст вимірюваної властивості. За типом психологічних властивостей, які діагностуються, методики психодіагностики можна розподілити на такі групи:

1) методики діагностики пізнавальних процесів (оцінки здібностей сприйняття, пам'яті, уваги, інтелекту, креативності);

2) діагностика спеціальних здібностей (музичних, акторських, технічних, ділових якостей і т.д.);

3) діагностика особистісних рис;

4) діагностика самосвідомості;

5) діагностика індивідуальної свідомості;

6) діагностика мотиваційної сфери;

7) діагностика міжособистісних стосунків та ін.

Іншим критерієм класифікації психодіагностичних методик є міра «об'єктивності – суб'єктивності» її результатів. У випадку об'єктивних методик вплив психодіагноста на результати мінімальний; при застосуванні суб'єктивних методик результати обстеження залежать від досвіду й інтуїції виконавця.

Ще однією підставою для класифікації методик є характер технологічних операцій, які потрібні при їхньому використанні. Так, виділяють апаратурні методики діагностики психофізіологічних показників, апаратурні поведінкові методики, тести здібностей, методики діагностики креативності, особистісні тести-опитувальники, методики суб'єктивного шкалування, проективні методики, техніку репертуарних ґрат, структуроване інтерв'ю, клінічну бесіда, ситуаційне тестування, різні інтерактивні методики (тренінги, рольові ігри, організаційно-діяльнісні ігри).

До апаратурних методик діагностики психофізіологічних показників відносять методики оцінки частоти серцевих скорочень, електрокардіограми, електроенцефалограми, функції дихання, шкірно-гальванічної реакції, різних видів міограми, плетизмограми, викликані потенціали кори головного мозку, критичної частоти злиття миготінь та ін. Такого типу методики часто застосовують для діагностики функціонального стану поряд із суб'єктивними звітами про свій стан (О.С. Солодков, 1985; Л.Ф. Бурлачук. І.М. Морозов, М.В. Макаренко, 1997).

До апаратурних поведінкових методик відносять методики оцінки часу простих і складних реакцій на різні стимули, почуття рівноваги і психомоторної координації, точності рухів, тремор та ін. Визначеним різновидом апаратурних методик є випробування на тренажерах для вироблення професійних навичок, удосконалювання техніки пілотування літаком, научіння диспетчерському керуванню рухом повітряного транспорту, навчання водінню на імітаторі їзди на автомобілі (В.А. Бодров, 2001).

Тести здібностей – це, як правило, батареї різноманітних завдань типу «меню» – з різними варіантами відповідей або «відкриті» – без можливих варіантів відповідей. Часто їх називають об'єктивними тестами, оскільки майже завжди відома правильна відповідь на те чи інше завдання, і можна об'єктивно знати, правильно воно виконано чи ні. Найвідоміші такі тести: шкала розумового розвитку (IQ), шкали виміру інтелекту Векслера, тест структури інтелекту Амтхауера, прогресивні матриці Равена, тест Вандерліка, тест інтелекту Кеттелла, методика визначення обсягу короткочасної пам'яті, «рахунок з нарощуванням» та ін.

Особливе місце займають методики діагностики креативності. У них апріорі відсутня правильна відповідь, і оцінка креативності, як правило, визначається за статистичною рідкістю відповіді для вибірки стандартизації. Найбільш відомими є Південно-каліфорнійський тест інтелекту, тест креативності Торранса і методика віддалених асоціацій Мідника.

Широкого поширення одержали особистісні тести-опитувальники, що містять ряд питань або тверджень з можливими варіантами відповідей (як правило, два, три). На відміну від тестів здібностей у них відсутні об'єктивно правильні або неправильні відповіді, але відповідь на кожен пункт опитувальника визначає ступінь виразності тієї чи іншої риси. Під рисою звичайно розуміється якась перемінна, фіксуюча інтегральну диспозиційну стратегію поведінки людини, що складається під дією різних рівнів регуляції: на рівні організму, на соціально-нормативному рівні та на особистісному рівні. Традиційно виділяють три класи рис: конституціональні – зумовлені особливостями функціонування техніки соціально-нормативних ситуацій; індивідуальні – зумовлені досвідом життєдіяльності у визначених соціально- нормативних ситуаціях, особистісні (рефлексивно-ситуаційні) – зумовлені усвідомленням людиною своєї власної поведінки і поведінки інших людей та проектуванням своєї поведінки в залежності від різних ситуацій у майбутньому. Багато хто емпірично визначені риси в більшому або меншому ступені пов'язують з усіма трьома описаними вище факторами (конституцією, середовищем, особистістю).

Психодіагностика конституціональних диспозицій (темпераменту) проводиться за допомогою опитувальника темпераменту Стреляу й опитувальника структури темпераменту В.М. Русалова (1990). Два базисних параметри індивідуальності «екстраверсію – інтроверсію» і «нейротизм – емоційну стабільність» діагностують за допомогою опитувальника Айзенка. Певною мірою вторинні фактори опитувальника 16PF (16-ФЛО) також можуть бути віднесені до зазначеної категорії опитувальників (В.А. Бодров, 2001).

Найбільш визнаною методикою діагностики рис характеру є методика «Велика п'ятірка» («Big five»), що діагностує такі риси: «самовпевненість –непевність», «дружелюбність – ворожість», «свідомість – імпульсивність», «емоційна стабільність – тривожність» та «інтелектуальна гнучкість – ригідність». Концепція «Великої п'ятірки» розроблялася в багатьох країнах (У. Норман, Л. Гольдберг, Р. Коста, П. МакКрей, Д. Дигман, Ф. Остендорф, Б. Дерад, А.Г. Шмельов, М.У. Бодунов, С.Д. Бірюков, за В.А. Бодровим (2001)) на основі психолінгвістичного і факторного аналізу різних мовленнєвих позначень особистісних рис, прийнятих у різних культурах. «Big five» є логічним продовженням робіт Р. Кеттелла, що завершилися створенням відомого 16-факторного особистісного опитувальника, в якому використали факторний аналіз для виявлення основних факторів, що визначають прояв всіляких рис і зафіксовано у термінах повсякденної мови. Проблема, однак, полягає в тім, що майже завжди, видозмінюючи зміст пунктів опитувальника, можна одержати шкали (фактори семантичного простору), що відрізняються від первісних і являють собою комбінацію спочатку отриманих шкал (А.Г. Шмельов, 1985). Іншими словами, вибір тієї або іншої системи шкал при психолінгвістичному підході до конструювання опитувальників залежить від задуму розроблювача і визначається вихідним переліком рис (особливостей поведінки, переживань, взаємодії і т.п.). Унаслідок цього релевантність шкал опитувальника має визначатися не прогностичністю, а теоретичною моделлю (наприклад, особистості взагалі або моделлю взаємодії її структурних елементів і т.п.) і факторами, виявленими в ході емпіричного дослідження конкретної ситуації.

До такого роду опитувальників можна віднести основну частину патохарактерологічних опитувальників. Так, теорія акцентуацій особистості, за Леонгардом, стала основою для створення особистісного опитувальника Смішека. Іншим варіантом методики діагностики акцентуацій характеру підлітків є опитувальник ПДО, розроблений А.Є. Лічко. Найвідоміший опитувальник ММРІ, запропонований С. Хатауем і Дж. Маккіш у 1940 році, був реалізацією типологічного підходу до вивчення особистості і багато в чому заснований на психіатричних уявленнях того часу.

Опитувальники дозволяють прогнозувати лише незначну частину особливостей поведінки людини в різних конкретних ситуаціях (усього лише 4-9% дисперсії експериментальних даних). Максимальна частка дисперсії припадає на взаємодію ситуаційних і особистісних факторів. Утім, для людей з акцентуаціями характеру ці показники, мабуть, вище, тому що за визначенням вони володіють якоюсь соціальною ригідністю і стереотипністю дії в різних соціальних ситуаціях.

Особливо відзначимо опитувальники діагностики інтересів. Вивчення інтересів отримало імпульс у зв'язку з розширенням консультування з питань вибору професії. З позицій як працівника, так і роботодавця врахування інтересів індивіда має практичне значення, тому що реальні професійні досягнення ґрунтуються як на здібностях, так і на відповідних інтересах. Однак прямі запитання з приводу майбутньої професійної діяльності та визначеного способу життя не цілком адекватні, тому що мало хто добре інформований про різні види діяльності (особливо молодь), і інформування найчастіше засноване на стереотипах, нав'язаних мас-медіа. Проблема полягає в тому, що людина в рідких випадках може усвідомити інтерес до тієї або іншої професійної діяльності без активного в ній участі. Тому більшість опитувальників інтересів базується на непрямих ознаках професій, що виявляються в стосунках і на їхньому відношенні до навколишнього світу. Найбільш відомими методиками є опитувальник професійних інтересів Стронга-Кемпбелла, в якому 23 шкали інтересів укладаються в шість типів професій відповідно до моделі Холланда (практичні, дослідницькі, художні, соціальні, підприємницькі, конвенціональні). Застосовуються опитувальники Кьюдера, засновані на емпіричних дослідженнях переваг (загальних інтересів) молоді. У нашій країні з метою профорієнтації використовується диференційно-діагностичний опитувальник і «Карта інтересів» Є.А. Клімова (1996).

Для виміру ціннісних орієнтації людини широке поширення одержала методика діагностики локуса контролю Роттера (вимір «інтернальність – екстернальність»). Однак найбільш відомим є тест Рокича, призначений для виявлення переваг людини у відношенні термінальних та інструментальних цінностей (В.А. Бодров, 2001).

Діагностика мотивації за допомогою опитувальників заснована на перевазі в них тієї чи іншої форми поведінки, що ініціюється різними типами мотивації, або на перевазі деяких поведінкових та індивідуальних особливостей, емпірично пов'язаних з різними типами мотивації. Основна проблема виміру мотивації за допомогою опитувальників пов'язана зі зниженням адекватності відповідей через дію факторів соціальної бажаності і захисної мотивації. Однак при мінімізації цих факторів опитувальники мотивації є цілком надійними і валідними інструментами. Найбільш відомі «Список особистісних переваг» Едвардса і «Форма з вивчення особистості» Джексона, засновані на теоретичних уявленнях про мотивації Г. Мюррея. Опитувальники Мехрабіана і Нігара, Гьєсме дозволяють діагностувати ступінь виразності мотивів досягнення успіху й уникнення невдачі. Опитувальник для виміру афелятивної тенденції і чутливості до відкидання Мехрабіана вимірює два зазначених у назві мотиву (В.А. Бодров, 2004).

Методики суб'єктивного шкалування засновано на відображенні характеристик об'єкта шляхом установлення їхніх числових відносин і упорядкування у визначену числову систему. При цьому шкали, за якими відбувається упорядкування емпіричних об'єктів, можуть бути або задані ззовні, або приховані як для обстежуваного, так і для дослідника. Найбільш очевидними методиками такого плану є варіанти загального семантичного диференціала Осгуда і різноманітні окремі часткові елементи семантичного диференціалу, в основному те, що застосовуються для діагностики функціонального стану й особливостей «я-концепції». Найчастіше починають використовувати шкали багатофакторних особистісних опитувальників як шкали для суб'єктивного шкалування власних індивідуальних особливостей. Найбільшу популярність набула рейтинг-форма опитувальника Кеттелла 16-ФЛО, де кожна з 16 шкал представлена трьома шкалами для суб'єктивного шкалування в парадигмі «властивості – способи дії – ситуації». Однак основною проблемою при використанні такого роду методик залишається те, що не всі люди здатні легко і просто оцінювати оточуючих і самих себе. Методичний прийом суб'єктивного шкалування використовується в багатьох традиційних методиках: вільне сортування, за Гарднером, тест кольорових переваг Люшера, тест Сонді, тест гумористичних фаз (В.А. Бодров, 2004).

Особливий клас складають проективні методики, в основі яких лежить феномен непрямих впливів на значимі області переживань і поведінки людини, що призводить до перетрубацій у нормальній експериментальнії діяльності. У практиці психодіагностики, головним чином клінічної орієнтації, у цей час активно використовуються такі відомі проективні методики, як тест словесних асоціацій Юнга, тест чорнильних плям Роршаха, тематичний апперцептивний тест Мюррея, тест вибору кольорів Люшера, тест руки Вагнера, методика Розенцвейга, тест Сонді. Вони дозволяють виявляти не стільки аномалії особистості, скільки прогнозувати індивідуальний стиль поведінки, переживання й афективного реагування в значимих або конфліктних ситуаціях, а також виявляти погано усвідомлювані або неусвідомлювані аспекти особистості. Основні проблеми роботи з такими методиками пов'язані насамперед зі зміною інтерпретаційних схем і змістів інтерпретацій відповідно до культурного середовища, що змінилося, і глобальними змінами в соціальній свідомості, що призвели до серйозної зміни соціальних норм поведінки.

Більшість методик, які застосовуються для діагностики, орієнтовано на результат, отриманий у ході тестування, і при цьому процес тестування ігнорується (або визнається незадовільним і результати тестування визнаються недійсними). Реально ж тестування відбувається в часі, і сталість рівня прояву певної властивості під час всього тестування сумнівна. Понад те, на різних етапах рішення еквівалентних завдань вона може ґрунтуватися на різних здібностях (Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов, 1999; В.А. Бодров, 2003).

У професійному тестуванні використовуються методики у залежності від конкретної задачі, що постає перед психодіагностом. Треба, однак, відмітити, що існують і спеціально розроблені методики діагностики. Так, згаданий

«Короткий відбірковий тест» – це російськомовний, адаптований варіант тесту відбору персоналу Вандерліку. Норми за тестом отримано на вибірці понад 35 тис. чоловік, даються для 81 виду робіт і підрозділяються за рівнем освіти і віком. Завдяки цьому тесту вдається досить добре прогнозувати як успішність професійного навчання, так і рівень професійних досягнень (В.А. Бодров, 2001, 2004).

Можливість зробити точний прогноз на підставі даних тестування є найбільш істотним фактором у професійній психодіагностиці. Ця проблема безпосередньо пов'язана з психометричними характеристиками тестів, особливо з критеріальною валідністю, що дозволяє оцінити ступінь відповідності отриманих психодіагностичних даних деякому зовнішньому (незалежному від тестування) критерію. Багато в чому успіх у розв'язанні цієї проблеми залежить від якісної адаптації діагностичних методик на конкретних професійних вибірках, що мають істотні відмінності від популяції в цілому.

У практиці професійного психологічного відбору використовується великий комплекс психодіагностичних методик, що відрізняються за зовнішніми ознаками і конструктивним оформленням на бланкові й апаратурні, на вербальні, схематичні та рухові; за способом застосування – на індивідуальні та колективні.

Усі тести, призначені для виміру тривалості, сили, швидкості й інших параметрів перебігу психічних процесів, були класифіковані як психометричні. Надалі це поняття розширили і на ряд психічних функцій – обсяг уваги, пам'яті (Еббінгауз). Термін «ментиметрія» увів як вимір мислення А. Біне, В.А. Бодров (2001, 2003), Л.Ф. Бурлачук, І.М. Морозов (1999).

Існують класифікації методів психологічного обстеження льотчиків, що поєднують і рангують психологічні тести за різними ознаками. В основу класифікації методик психологічного обстеження покладено характерні відмінні ознаки методик з ранжируванням за ступенем значимості. Як відомо, усі без винятку психометричні і проективні тести, особистісні методики є експериментальними, тобто здійснюють цілеспрямоване дослідження особливостей психіки в спеціально організованих умовах. Доповнити їх можуть тільки результати спостереження за експериментом, бесіда і вивчення документів. Ці три основних «класичних» напрями вивчення психіки і мають бути включені до класифікації методів психологічного відбору спеціалістів (В.А. Бодров, 2004).

Комп'ютерне тестування сьогодні є так само розповсюдженим, як і традиційне (папір – олівець). Упровадження комп'ютерів у психодіагностику йде головним чином по шляху створення автоматизованих версій окремих методик (В.А. Бодров, 2001).

Перекладання на комп'ютерну основу таких методик, які раніше було розроблено для традиційного застосування і мають добре формалізовану структуру, не утворює особливої складності. У цьому випадку комп'ютер фактично виконує функцію експериментатора і обчислювальника з тією лише різницею, що він забезпечує автоматичне пред'явлення обстежуваним тестових завдань, видає результати в звичному для психодіагноста вигляді і веде протокол експерименту. У цьому, до речі, і виявляються позитивні для практичної психодіагностики ефекти:

1) швидке одержання діагностичних результатів, що вкрай необхідно, наприклад, при масових обстеженнях;

2) експерт звільняється від трудомістких рутинних операцій, пред'явлення завдання, перевірки правильності відповідей, ведення протоколу обстеження, обробки результатів;

3) точність реєстрації результатів, відсутність помилок при їхній обробці;

4) оперативність обробки даних, що дозволяє проводити в стислий термін масові психодіагностичні обстеження шляхом тестування багатьох обстежуваних.

Як наслідок перерахованих ефектів комп'ютеризація психодіагностичних методик впливає позитивно на підвищення якості і зниження вартості психодіагностичного обстеження. Застосування обчислювальної техніки сприяє підвищенню рівня стандартизації умов психодіагностичного обстеження за рахунок однакового інструктування обстежуваних і пред'явлення завдань, що не залежать від індивідуальних якостей і стану як експериментатора, так і обстежуваного. Конфіденційність автоматизованого тестування дозволяє обстежуваному бути більш відвертим і щирим під час експерименту.

Позитивні сторони комп'ютерного обстеження мають і свій зворотний бік, що необхідно враховувати. Зміна умов психодіагностичного обстеження, навіть у кращу сторону з позицій стандартизації, вимагає обов'язкової перевірки комп'ютерної версії методики на її адекватність традиційному «ручному» аналогу. Проблеми взаємодії обстежуваного з автоматизованою системою, розглянутою в межах завдання людино-машинної взаємодії, ще далекі від раціонального рішення.

При спілкуванні з комп'ютером в обстежуваного можуть виникати, наприклад, ефекти «психологічного бар'єру» і «зверхдовіри». Тому автоматизовані варіанти психодіагностичних методик, як мінімум, мають піддаватися рестандартизації. Крім перерахованих вище ефектів від застосування комп'ютерів, психологу, за твердженням Дюка, надаються якісно нові можливості в організації комп'ютерного психодіагностичного обстеження (І.В. Єрмакова, 1986; Л.Н. Собчик, 1987, 2000; О.К. Тихомиров, 1989).

1. Динамічна і полімодальна стимуляція. На екрані дисплея сучасного комп'ютера можна зображувати засобами комп'ютерної графіки динамічні об'єкти, що наближає модельну діяльність по виконанню тесту до реальної діяльності, для прогнозу якої тест призначено. Також принциповою є можливість полімодальної стимуляції – сполучення її зорової та слухової форми (А.Г. Шмельов, 1990).

2. Перемінний порядок пред'явлення тестових стимулів. Найпростішим варіантом реалізації цієї можливості є випадковий порядок організації стимульної послідовності, що потрібно для проведення експериментів. На цьому принципі побудовано також адаптивне тестування, при якому послідовність пропонованих обстежуваному завдань залежить від результатів його відповідей на попередні завдання. Унаслідок цього обстежуваному в процесі багатоступінчастого тестування може пред'являтися набагато менше завдань зі збереженням діагностичної здатності цілого тесту. За рахунок адаптивного підходу вдається значно знизити трудомісткість і час тестування.

3. Час як фактор психодіагностичного обстеження. Психодіагност за допомогою комп'ютера здатний регулювати і встановлювати необхідний темп психодіагностичного тестування. Цей темп може також підбиратися автоматично, без особистої участі психодіагноста. З іншого боку, час може служити власне діагностичним параметром, наприклад, як показник тимчасової динаміки відповідей обстежуваного на питання тесту.

4. Складні алгоритми обробки інформації. Можлива оперативна реалізація широкого спектра різних трудомістких процедур для розрахунку шкал, індексів, допоміжних показників, для проведення діагностичного аналізу, пов'язаного з пошуком прецедентів у банку даних і т.п.

5. Банк психодіагностичних даних. Зведення даних у банку, в якому накопичуються результати психодіагностичних досліджень, дозволяє значно прискорити процес отримання достовірних, емпірично обґрунтованих тестових норм для різних контингентів обстежуваних. Наявність банку психодіагностичних даних створює передумови для широкого використання діагностичного підходу, заснованого на пошуку прецедентів з безлічі добре вивчених випадків психодіагностичної практики.

6. Ігрова мотивація. «Включення» ігрової мотивації підвищує привабливість процесу тестування і вірогідність результатів. За допомогою комп'ютерних ігор можна моделювати ті або інші види діяльності. У комп'ютерній психодіагностичній грі існує можливість сполучення вербальних і невербальних стимулів. З однієї сторони, комп'ютерна гра здатна сполучати функції тестів-опитувальників і критеріально-орієнтованих тестів діяльності. З іншого боку, ігровий компонент може служити відволікаючим фактором для людини, яка тестується. Прикладом розробки розглянутого напрямку комп'ютерної психодіагностики може служити комплекс КІМ-88 – «комплекс ігрових методик» (А.Г. Шмельов, 1990).

7. Відображення результатів. За допомогою засобів відображення інформації на сучасних комп'ютерах можливо організувати видачу результатів психодіагностичного обстеження на екран дисплея або у формі профілю особистості, графіка або таблиці, а також результати обстеження вибірки обстежуваних за допомогою діаграм і гістограм розподілу значень заданого психодіагностичного показника. Можливо також перетворити за допомогою методів шкалування і відобразити результати багатомірних тестів у дво- і тривимірні картинки, що дозволяють оцінювати угруповання обстежених у просторі тієї або іншої багатомірної методики.

8. Інтелектуальний інтерфейс. Можливість одержання за допомогою діалогу з комп'ютером різних довідок, роз'яснень, рекомендацій з підготовки психодіагностичного обстеження й у процесі його проведення, а також отримання обґрунтованого психодіагностичного висновку в розгорнутій формі (В.А. Бодров, 2001).

Формування професійної інтерпретації результатів психодіагностичного тестування розглядається або як завдання побудови експертної системи, в якій акумулюються знання декількох найбільш кваліфікованих фахівців, або як завдання емпіричного нагромадження діагностичних прецедентів і розробки типових зразків інтерпретації. Перший підхід дозволяє не тільки отримати результативну інтерпретацію, але і дізнатися аргументованої відповіді на питання, які закономірності лежать в основі конструювання повного і несуперечливого вербального психологічного висновку.

Основні напрями розвитку комп'ютерної психодіагностики, на думку В.А. Дюка (1994), пов'язані, по-перше, зі створенням розвинених баз психодіагностичних даних. Необхідна організація спеціальних систем збереження різнорідної інформації і реалізація процедур сортування, пошуку даних за запитаннями різної складності. Такі системи називаються інформаційними базами даних. Основне завдання баз даних полягає в уніфікації внутрішнього представлення різнотипної інформації й в усуненні дублювання інформації, необхідної для різних алгоритмів. Створення і використання інформаційних баз даних на основі сучасних комп'ютерів забезпечить значну інтенсифікацію психодіагностичних процедур.

По-друге, напрямом комп'ютерної інформаційної технології є удосконалювання комп'ютерних методів аналізу психодіагностичних даних. Методи аналізу даних реалізуються, як правило, у вигляді пакетів прикладних програм, до складу яких входять відомі процедури дисперсійного, кореляційного, регресивного, факторного, дискримінантного і кластерного аналізу, а також інші процедури багатомірної прикладної статистики. Ці процедури належать до класу лінійних діагностичних правил і превалюють у психодіагностиці, але адекватність їхнього застосування для рішення багатьох завдань диференціальної психометрії викликає сумніви – вони обмежують можливості діагностичної інформації, що може бути укладена в особливостях структури експериментальних даних.

Останнім часом альтернатива сформованим психодіагностичним підходам вбачається в застосуванні методів теорії розпізнавання образів. За висновком спеціалістів, є велика кількість математичних моделей розпізнавання образів, що спираються на геометричне зображення і тлумачення характеристик об'єктів, що пізнаються, у просторі ознак. У той самий час обмежене застосування алгоритмів розпізнавання у психодіагностиці насамперед пов'язане з високою розмірністю простору ознак, якими має оперувати експериментатор при проведенні психодіагностичних досліджень. Розвиток комп'ютерної інформаційної технології дає можливість використання могутнього математичного апарата аналізу подібних даних і, отже, застосування методів теорії розпізнавання образів в якості найближчої реальної перспективи удосконалення психодіагностики.

По-третє, перспективи розвитку комп'ютерної психодіагностики пов'язані зі створенням інтелектуальних психодіагностичних систем. Інтелектуальні системи призначено для виконання на комп'ютері таких практичних задач, як, наприклад, розуміння і синтез мови і текстів природною мовою, аналіз, обробка і синтез зображень, переклад з однієї мови на іншу, прийняття рішень в умовах оточення, що змінюється, і т.д. Одним з варіантів інтелектуальних систем є експертні системи, здатні накопичувати інформацію з різних джерел і моделювати процес прийняття рішень фахівцями на основі власного досвіду.

У процесі проведення комп'ютеризованого тестування в обстежуваних можуть формуватися і деякі види негативних мотивів, що знижують якість психодіагностичної процедури. Відбувається це звичайно при тривалому тестуванні, коли монотонність, нав'язування діалогу машиною викликають психічне насичення, стомлення і ведуть до появи помилок. Можливий прояв і захисних мотивів, пов'язаних, наприклад, з уникненням саморозкриття своїх особистісних рис або усвідомлених мотивів навмисного перекручування тестових даних; комп'ютер у таких випадках є засобом реалізації захисної мотивації.

Можна виділити групи, що характеризуються різним відношенням до обстеження. Наприклад, за емпіричними даними, тенденція до підвищення захисної мотивації найбільш характерна для осіб, які проходять комп'ютеризоване тестування з метою атестації, і для тих, хто професійно пов'язаний з ЕОМ і їхнім використанням. Менш виражена ця тенденція в групі осіб, які проходять тестування з метою самопізнання і мало знайомі з комп'ютером (В.А. Бодров, 2001).

На закінчення необхідно відзначити, що незважаючи на безумовний прогрес у розвитку комп'ютерної психодіагностики та її великі перспективи, роль психодіагноста в постановці обстеження, виборі програм аналізу результатів і їхньої інтерпретації залишається досить значимою. «Ніщо не може замінити інтуїцію і творчу активність людської психіки, її упередженість і вибірковість, цілісність сприйняття і дарунок передбачення. А от розширити в сто разів пам'ять людини, визначити надійність даних, запропонувати різні варіанти динамічної оцінки результатів і статистичну обробку масштабних досліджень, максимально підвищити об'єктивність психодіагностичних методик і привести отримані дані в логічну систему, в якій немає місця спекулятивним висновкам – у цьому нам значно допомагає комп'ютер» (В.А. Бодров, 2001).

Для прогнозування професійної придатності використовуються, як правило, батареї (набори) тестів – їх валідність може оцінюватися коефіцієнтом множинної кореляції і критеріями професійної успішності. Для об'єднання тестів у батареї з метою прогнозу професійної придатності найширше використовуються регресійний і дискримінантний аналізи А. Анастазі (1992), В.А. Бодрова (1981, 2001, 2003), Л.Ф. Бурлачука, Б.М. Морозова (1999).

При розв'язанні завдань раціонального розподілу за спеціальностями ця процедура найчастіше ґрунтується на послідовному аналізі придатності кандидата до ряду професій з використанням рівнянь регресії. Однак теоретичні та методичні питання раціонального розподілу кандидатів на основі оцінки й обліку ступеня їх професійної придатності дотепер розроблені ще недостатньо (В.А. Бодров, 2001, 2003; М.В. Макаренко, 1997; М.С. Корольчук, 1997, 2005).