Розвиток, деформація і визначення характеристик рівня профпридатності особистості до діяльності
« Лекції з профорієнтації та профвідбору
Розвиток професійної придатності до діяльності йде одночасно і у взаємозв'язку, взаємодії з процесом розвитку суб'єкта діяльності, психічного розвитку особистості. Вивчення ролі розвитку особистості у формуванні професійної придатності, проведене Л.Н. Корнєєвою (1991), І.С. Коном (1987), К.М. Гуревич і В.Ф. Матвєєвим (1966, 1982), М.В. Макаренком (1996), Б.Ф. Ломовим, П.К. Анохіним, І.А. Саповим (1985), Г.Л. Апанасенком (2002), Ю.М. Бобровим (1985, 1992), М.С. Корольчуком (1985, 1997, 2004), В.В. Клименко (2004), дозволяє вважати, що, по-перше, існує визначений ступінь сталості особистісних рис протягом життя, але він не є абсолютним – у залежності від умов життя і діяльності (у тому числі професійної) лінія розвитку особистості може змінитися; по-друге, міра сталості і мінливості різних особистісних властивостей, а також різних типів особистості неоднакова; по-третє, різним типам особистості відповідають різні типи розвитку.
У професійній діяльності зміни особистості відбуваються особливо інтенсивно в зв'язку з її визначальною роллю в активності суб'єкта діяльності. У ході тривалої професійної праці, що протікає у визначених соціально- економічних умовах, формуються не тільки окремі професійно орієнтовані психічні і фізіологічні функціональні системи, але й особистість суб'єкта діяльності; складається соціально-професійний тип особистості з визначеними ціннісними орієнтаціями, характером, стилем спілкування і т.д.
У результаті досліджень установлені деякі закономірності професійної поведінки осіб з різними акцентуаціями характеру. Так, для осіб істероїдної і лабільної акцентуацій характерний дуже високий відсоток розбіжності між здібностями, з одного боку, і схильностями й інтересами, з іншого. Цим нерідко обумовлені помилки у виборі професії в представників цих типів і ймовірність частої зміни роботи на перших етапах професіоналізації. Для істероїдів найбільш підходящими виявляються професії сфери обслуговування, а також професії акторів, секретарів і т.д. Особи з гіпертимною акцентуацією мають підвищену ймовірність випадкового вибору професії в зв'язку з нестійкістю і розкиданістю захоплень у підлітковому й юнацькому віці та схильністю орієнтуватися на зовнішню привабливість професії; у них підвищена імовірність частої зміни роботи. Для осіб з гіпертимною акцентуацією приваблива робота, яка пов'язана зі складними умовами і ризиком. Психостенічна акцентуація знижує ймовірність частої зміни професій. Особи цього типу мають потребу в корекції заниженої прогностичної професійної самооцінки, що знижує адекватність постановки професійних цілей. Особи із шизоїдною акцентуацією стійкі до бідного стимулами середовища, добре працюють на самоті (Г.С. Нікіфоров, 1991; К. Леонгард, 1987).
Нерідко професія накладає свій відбиток на зовнішній вигляд і особливості поведінки людини –з'являється так звана професійна деформація особистості, коли професійні звички, стиль мислення і спілкування, інші особливості особистості загострюються, грубіють і переносяться зовні, ускладнюючи взаємодію людини з іншими людьми. Найбільш відомі професійні деформації особистості відзначаються у вчителів (авторитарність, категоричність суджень, повчальна манера спілкування і т.д.), лікарів (напускна грубуватість, захисний гумор, стриманість емоційних проявів і т.д.), бухгалтерів (пунктуальність, педантичність, акуратність і т.д.). Як відзначає Л.Н. Корнєєва (1995), небажані професійні деформації виявляються в представників практично усіх видів професійної діяльності. Можна припустити, що подібне надмірне загострення специфічних рис особистості носить компенсаторний характер і є більш імовірним для людей з недостатнім рівнем професійних здібностей і майстерності. Сенситивним моментом для їхнього зародження є періоди професійних криз, пов'язаних з необхідністю розв'язання особливо складних професійних ситуацій.
Експериментальні дослідження показали, що в онтогенезі найбільш стабільними є якості, які пов'язані з загальним типом вищої нервової діяльності, особливостями темпераменту, екстра-, інтроверсією, нейротизмом, емоційною реактивністю (Є.А. Клімов, 1995). Однак і ці якості змінюються в процесі становлення професіонала. Так, наприклад, тривожність звичайно підвищується на початкових етапах професійної діяльності, потім починає знижуватися, а через три-п'ять років повторно поступово підвищується. Власне особистісні якості піддаються більшій мінливості в ході професійної діяльності, причому їхня динаміка істотно пов'язана з віковим розвитком особистості.
На думку Л. Тайлера і Д. Сьюпера, як пише Л.Н. Корнєєва (1991), найважливішою детермінантою успішності професійного шляху людини є її уявлення про свою особистість («Я-концепція»), спосіб життя, відношення до визначених соціальних ситуацій і т.д.
Професійний шлях людини в зв'язку з його особистісними проявами також був предметом досліджень. Є.М. Борисова (1981) описала негативні приклади професійного становлення і, зокрема, відзначила два типи реагування людини на свою несформовану професійну долю:
1) компенсація професійних невдач за рахунок мотивів та інтересів, що лежать поза професійною діяльністю, поряд зі зниженням рівня професійних домагань, невисокою ефективністю праці і, можливо, відсутністю особистісного конфлікту;
2) глибокий особистісний конфлікт, емоційний дискомфорт, напруженість, неузгодженість між високими домаганнями й усвідомленням неможливості відповідних професійних досягнень.
Обидва типи реагування людини на особливості професійного становлення знаходяться в причинно-наслідкових відносинах з рівнем професійної придатності суб'єкта праці.
Визначення характеристики рівня професійної придатності людини.
Професійна придатність характеризується сукупністю якостей людини, що відбивають його психологічні, фізіологічні, медичні, професійні й інші особливості, що у сукупності формують уявлення про суб'єкт діяльності на різних стадіях його професійного становлення і реалізації. І в цьому зв'язку професійна придатність виступає не тільки як властивість суб'єкта діяльності, як характеристика його функціонального ресурсу і практичної готовності до діяльності, але й як міра реалізації можливостей організму і психіки, що виражається через результат діяльності.
При вивченні системи «людина – професія» варто брати до уваги цілий комплекс характеристик людини, від яких у більшому або меншому ступені залежить кінцевий успіх у професійному становленні і які в сукупності визначають рівень професійної придатності людини. Основними з цих характеристик є такі:
• професійна мотивація як спонукальна і спрямовуюча активність особистості на задоволення не тільки біологічних потреб, але і насамперед потреби в праці, пізнанні, спілкуванні, самоствердженні, самореалізації, самовдосконаленні і т.д.;
• загальна і професійна підготовленість у формі попередніх (для освоєння професії) і кваліфікаційних (з урахуванням рівня професіоналізації) знань, навичок і умінь, необхідних для виконання типових і позаштатних трудових задач;
• рівень функціональної готовності і резервів організму до трудової діяльності, розвиток професійно важливих фізіологічних функцій аналізаторів і фізичних якостей (сила, швидкість, витривалість, спритність);
• стан індивідуально-психологічних функцій людини і насамперед професійно важливих якостей до конкретної діяльності, що характеризують пізнавальні процеси і психомоторику, темпераментальні, характерологічні й емоційно-вольові особливості особистості.
Для вивчення, оцінки і формування професійної придатності важливе значення має висунуте Б.Г. Ананьєвим положення про те, що «...як передумови успішності якої-небудь діяльності треба розглядати не тільки суму необхідних властивостей, а наявну структуру здібностей і обдарованості, сенсомоторики, мнемічні, логічних, емоційно-вольових і інших компонентів, які нерівномірно і своєрідно розвиваються в різних видах діяльності людини» (1962, 1980).
З цього положення випливає, що професійна придатність залежить не просто від сукупності професійно важливих якостей особистості, але також від ступеня їхньої виразності і характеру взаємозв'язку. Встановлено, що ті самі професійні задачі можуть виконуватися людьми з різним сполученням, індивідуальною своєрідністю психічних властивостей і якостей, з використанням різних способів досягнення того самого результату, тобто з різними індивідуальними стилями діяльності. Певною мірою цей феномен визначається механізмами взаємної компенсації різних психічних функціональних систем.
З приводу компенсації різних психічних функцій Б.М. Теплов відзначав, що «в основі успішного виконання всякої діяльності можуть лежати надзвичайно своєрідні сполучення здібностей» (1961, 1985). За його ствердженням, значення здібностей випливає з того факту, що успішне творче виконання діяльності може бути досягнуто різними шляхами. Однак, як показано в роботах багатьох вчених, психічні властивості, що компенсують можливості індивідуального стилю, обмежені, вони змінюються протягом життя в незначних межах. Небезмежні також і можливості компенсації психічних процесів, професійно важливих для діяльності (Є.А. Клімов, 1998; В.І. Медведев, 1982; П.К. Анохін, 1977).
Отже, навіть стосовно однієї і тієї самої діяльності не можна говорити про якийсь однозначний перелік професійно важливих якостей, хоча індивідуальна придатність до неї, також як і придатність до різних видів діяльності, визначається не тільки переліком тих або інших наявних якостей, але і ступенем їхньої виразності і характером взаємозв'язку.
У той самий час при аналізі професійної придатності конкретної людини до певної діяльності професійно важливі для неї якості, на думку Є.А. Клімова (1998), у кожнім випадку утворять щось ціле – систему. Він визначив п'ять основних складових цих систем:
• громадянські якості – ідейні погляди людини, її моральні якості і т.д.;
• відношення до праці, професії – мотиви, інтереси, схильності, риси характеру (сумлінність, працьовитість, відповідальність, критичність і т.д.);
• дієздатність – особливості соматичного і психічного здоров'я, фізичний розвиток, загальні здібності;
• спеціальні здібності й інші професійно важливі якості для окремої діяльності й декількох її видів;
• професійна підготовленість – знання, навички, уміння, досвід. До цього варто додати і його висловлення про те, що «у людини не може бути цілком готовою професійна придатність до того, поки вона практично не включилась в профпідготовку і відповідну трудову діяльність (здібності формуються в діяльності). У той самий час деякі необхідні здібності придатності до професії можуть бути сформовані саме завчасно (такі як цивільні якості, відношення до праці і дієздатність), навіть мають бути сформовані завчасно» (Є.А. Клімов).
Досвід досліджень проблеми професійної придатності людини і, у першу чергу, результати практичної оцінки свідчать про можливість і необхідність виділення різних її рівнів (ступенів). Ці рівні можуть виділятися на підставі оцінки потенційних передумов придатності (за результатами обстеження при проведенні профорієнтації або профвідбору) і реальних її проявів у процесі трудової діяльності за конкретними показниками ефективності, надійності, безпеки
Результати такого роду оцінок дозволяють виділити кілька рівнів виразності професійної придатності (В.А. Бодров, 1985, 2001). Можна визначити перший рівень як відповідний вимогам нормативної діяльності, тобто максимальній ефективності і надійності професійної діяльності стосовно до всього діапазону її можливих варіантів і умов виконання, включаючи екстремальні умови; другий рівень – ефективне виконання типових штатних завдань діяльності в умовах, що виключають позаштатні (аварії, поломки, відмовлення), й екстремальні (небезпека, висока відповідальність, інтенсивні зовнішні впливи) умови; третій рівень – ефективне виконання окремих завдань професійної діяльності протягом визначеного відрізку часу.
Є.А. Клімов (1998) розробив класифікацію професійної придатності на основі врахування характеру психологічних і медичних передумов до успішної діяльності:
а) придатність до діяльності – при відсутності протипоказань;
б) непридатність (тимчасова або постійна, практично нездоланна) – наявність відхилень у стані здоров'я, несумісних з вимогами професії;
в) відповідність до визначеної галузі діяльності – немає протипоказань за здоров'ям і є деякі особисті якості, що вказують на можливість вибору визначеної професії;
г) покликання людини до конкретного виду (видів) діяльності – вищий рівень професійної придатності, що характеризується присутністю явних ознак відповідності людини вимогам діяльності.
Треба сказати, що визначення ступеня придатності ґрунтується на врахуванні ряду індивідуальних характеристик людини (психологічних, освітніх, професійних, медичних та ін.), незадовільний стан кожної з яких може бути причиною недостатньої придатності та протипоказанням для цієї діяльності. Ступінь придатності визначається можливостями компенсації деяких вихідних недоліків у стані здоров'я, рівні загальної освіти, розвитку індивідуально-психологічних якостей, професійної підготовленості і т.д. Можливості корекції недостатньої придатності обумовлюються лімітом часу для проведення цих заходів, насиченістю програми підготовки, наявністю умов для індивідуалізації системи підготовки і т.д. Важливою умовою природної зміни рівня придатності або його планової регуляції (зниження або підвищення професійних вимог) є, по-перше, припустимий рівень зміни професійних вимог у зв'язку з особливостями діяльності і, по-друге, загальна характеристика контингенту (абітурієнтів, кандидатів, фахівців) за медичними, психологічними й іншими показниками, з якого виробляється набір або який навчається, працює, а також наявність або відсутність конкурсу на навчання або заміщення робочих місць, посад.
У практиці психологічного відбору, наприклад, за військовими спеціальностями ступінь придатності кандидатів визначається за результатами проведення освітнього, медичного і фізичного тестування й обстеження (у зазначеному порядку). При позитивних результатах перших двох етапів відбору проводиться психологічне обстеження, на підставі якого визначаються такі рівні придатності: перша група – відмінні результати (кандидати приймаються поза конкурсом за умов успішної здачі вступних іспитів); друга група гарні результати (кандидати приймаються на основі загального конкурсу за результатами вступних іспитів); третя група – посередні результати (особи цієї групи приймаються як виняток після зарахування кандидатів перших двох груп); четверта група – низькі результати (кандидати в училище не приймаються як такі, що не здали кваліфікаційний іспит). У наш час шкала остаточної оцінки стала 9-бальною, що дозволяє враховувати результати психологічного вивчення кандидатів більш диференційовано.
Формування професійної придатності завжди є процесом індивідуальним, і якщо майже завжди можна створити умови для досягнення заданого рівня трудових успіхів особам більш-менш різного рівня професійної підготовки і мотивації, то у відношенні індивідуально-психологічних професійно важливих якостей цього сказати не можна – вони залишаються відносно стійкими в масштабі того часу, протягом якого відбуваються вибір професії, підготовка фахівця і початковий етап професійного шляху. До того ж, як показує практика, не кожна людина може в прийнятний термін опанувати деякими професіями навіть при забезпеченні високого рівня його професійної підготовки і мотивації. Професійна придатність до таких професій може сформуватися лише при наявності визначеного ступеня розвитку і стійкості професійно важливих психічних якостей особистості.
Психологічна характеристика професійної придатності значною мірою визначає особливості її формування і прояву в майбутньому – у цьому аспекті психічний склад особистості, її здатності, спрямованість та інші риси виступають як передумови досягнення того або іншого рівня професійної придатності, що виявляється в успішності навчання і реальної трудової діяльності, у задоволеності працею й у прагненні до професійного самовдосконалення. У цьому зв'язку особливо актуальним стає розвиток системи діагностики і прогнозування професійної придатності для розв'язання завдань профорієнтації, відбору, підбору, розподілу, атестації, експертизи фахівців, комплектування груп і т.д.