Дисципліни:

Теоретико-методологічні положення вивчення сутності психологічних особливостей професійної діяльності


« Лекції з профорієнтації та профвідбору

Психологічне вивчення трудової діяльності дозволяє не тільки обґрунтувати шляхи, методи і засоби удосконалення діяльності, але також досліджувати фундаментальні явища психіки (формування суб'єкта праці, розвиток здібностей, становлення особистості професіонала, механізми регуляції функціональних станів, прояву особистісних властивостей у трудовій діяльності і т.п.) (за В.А. Бодровим, 2002).

Вітчизняна психологія однією з перших звернулася до вивчення трудової діяльності. Роботи Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, Б.М. Теплова, Б.Г. Ананьева, А.В. Запорожця, Б.Ф. Ломова й інших присвячені розгляду загально-психологічних проблем діяльності, заклали основи про психологічну структуру діяльності, її морфологію, механізми регуляції і принципи вивчення. Надалі інтенсивно розроблялися і прикладні аспекти психології трудової діяльності, а саме питання профорієнтації, профвідбору, профподготовки, проектування діяльності й інші (В.Д. Шадриков, Д.А. Ошанін, А.А. Крилов, С.А. Конопкін, В.П. Зінченко, Н.Д. Завалова, Є.А. Клімов, Г.М. Зараковський, Г.С. Суходольский та ін.). Одним із напрямків вивчення психологічних особливостей професійної діяльності, що поєднує як загально- психологічні питання теорії діяльності, так і її прикладні аспекти, з'явилася розробка проблеми професійної придатності суб'єкта праці, що розглядає, по-перше, індивідуально-психологічні розходження, які відбиваються на розвитку властивостей і якостей особистості на етапах життєвого та професійного шляхів, характері та ступені прояву професійних здібностей, структурі та динаміці професійної мотивації. Саме стан цих психологічних властивостей і якостей визначає рівень успішності професійної підготовки, адаптації до діяльності, прояву, формування себе як професіонала і рішення завдань конкретної діяльності. У кінцевому рахунку це й обумовлює ступінь відповідності (придатності) суб'єкта до вимог діяльності. По-друге, важливим аспектом проблеми професійної придатності є сутність самої конкретної діяльності, з якою співвідноситься суб'єкт, –її зміст, засоби й умови, що виступають у системі вимог до суб'єкта, характер зміни даних компонентів діяльності в міру розвитку професій, рівень об'єктивної та суб'єктивної значимості трудових задач і т.д. По-третє, професійна придатність виявляється в конкретних проміжних або кінцевих результатах підготовки і реальної діяльності (успішності, продуктивності, надійності і т.п.), що при співвідношенні їх з еталонними, нормативними показниками набувають оцінних значень для суб'єкта. їхня важливість визначається, з одного боку, роллю оцінок (об'єктивних і суб'єктивних) у регуляції діяльності на основі включення механізму зворотного зв'язку, а з іншого боку – впливом оцінок на рішення різних соціальних, економічних, професійних та інших питань життя і діяльності конкретного суб'єкта, на судження про ступінь його підготовленості, перспективності, професіоналізму.

Б.Ф. Ломов звертає увагу на те, що в психології при вивченні діяльності дослідження її предмету, засобів, умов варто проводити лише тому, що це необхідно, щоб зрозуміти процеси, стани і властивості суб'єкта. Він відзначає, що «нерідко психічні явища, що виникають і розвиваються в процесі виконання індивідом діяльності, розглядаються як її продукти. Дійсним продуктом кожної, у тому числі й індивідуальної діяльності є перетворений (хоча й опосередковано – через діяльність інших людей) у ході її виконання предмет, матеріальний або ідеальний». Оцінка цього предмета (його якості, величини і т.п.), його суспільної й індивідуальної цінності, корисності, значення для професіоналізації тощо виступає критерієм професійної придатності, рівня професіоналізму суб'єкта.

Психологія вивчає роль і місце системи суб'єктивного відображення дійсності в діяльності індивіда (або групи людей). «З одного боку, вона розглядає діяльність як детермінантові системи психічних процесів, станів і властивостей суб'єкта. З іншого боку, вона вивчає вплив цієї системи на ефективність і якість діяльності, тобто розглядає психічне як фактор діяльності». Таким чином, професійну придатність можна розглядати і як системну якість діяльності, що характеризує необхідний і реалізований індивідом рівень її продуктивності, успішності, і як системну якість її суб'єкта, що відбиває його можливості досягти і реалізувати задані нормативи діяльності. Звідси виходить, що вивчення закономірностей психічної детермінації процесу формування і прояву професійної придатності має ґрунтуватися на результатах досліджень і аналізу самої діяльності та її суб'єкта, їхнього взаємозв'язку і взаємовпливу, формах прояву цього зв'язку, характеру розвитку, методах діагностики і прогнозування успішності їхньої взаємної адаптації. Значний вплив на розвиток проблеми психологічного змісту діяльності, загально-психологічних поглядів на природу діяльності мали роботи Б.Ф. Ломова. Ним розроблена концепція системного підходу в психології і, зокрема, визначена система психологічних категорій (особистість, діяльність, відображення й ін.), що визначає закономірності формування суб'єкта праці і прояву його активності.

Однією з цілей (результатів) відображення активності суб'єкта є, на думку автора, його професійна придатність, яку можна розглядати як системну якість суб'єкта.

На підставі аналізу й узагальнення результатів власних досліджень і робіт інших авторів Б.Ф. Ломов виділив ряд «утворюючих» компонентів системи діяльності, таких як «мотив, мета, планування діяльності, переробка поточної

інформації, оперативний образ (концептуальна модель), ухвалення рішення, дії, перевірка результатів і корекція дій».

Важливою задачею вивчення психологічних особливостей діяльності є необхідність представити основні компоненти структури діяльності як єдину цілісну структуру, за умови вивчення системи діяльності в розвитку, у плані її генезису. Це завдання успішно вирішене в розробленій В.Д. Шадриковим концепції системогенезу професійної діяльності. Він показав, що процес оволодіння професійною діяльністю не є аддитивним у тому сенсі, що спочатку формуються одні її складові, а потім інші. Діяльність начебто «закладається вся цілком», але в нерозвиненій формі. При цьому розвиток кожної зі складових на певному визначеному етапі оволодіння діяльністю досягає лише того рівня, що є для цього етапу достатнім (не максимальним). Інакше кажучи, розвиток кожної зі складових підкоряється розвиткові системи в цілому. Концепція системогенезу діяльності виступає як єдність системного, генетичного і власне психологічного вивчення діяльності. У ній формується уявлення про ідеальний об'єкт психологічного аналізу діяльності як системи – уявлення про структуру складових, що утворюють діяльність з їхніми різноманітними взаємозв'язками. Концептуальний і прикладний зміст поняття «психологічна система діяльності» полягає в тім, що в ньому не тільки розкриваються основні складові діяльності, але і дається їхня цілісна структура.

Запропонована Г.М. Зараковським і В.І. Медведєвим концепція психолого-фізіологічного змісту діяльності визначає її чотирьохкомпонентний склад, що дозволяє досить ґрунтовно відбити ті рівні регуляції діяльності, що формують її внутрішні засоби і в підсумку визначають той або інший ступінь профпридатності.

Інтенційний компонент через ділені потреби і актуалізацію мотивів забезпечує формування мети діяльності.

Операційний компонент являє собою процес перетворення формації й енергії, спрямований за посередництвом діяльності на її предмет (зовнішній або внутрішній –концептуальний).

Активаційно-регуляторний компонент за допомогою специфічної та неспецифічної активації, а також вольових зусиль керує процесами, що протікають в обох названих компонентах.

Базовий компонент містить у собі функціональні процеси, що забезпечують життєдіяльність організму, регуляцію його функцій відповідно до характеру діяльності.

Автори відзначають дуже тісний взаємозв'язок між зазначеними компонентами і формують уявлення про цілісний контур психолого- фізіологічної регуляції діяльності. Вони також визначили критерії психологічного аналізу змісту і структури дій, який можна використовувати для оцінки процесу формування і проявів професійної придатності:

1) характер завдання, що вирішує суб'єкт діяльності за допомогою даної дії;

2) зміст технологічних операцій, що відбилися у свідомості суб'єкта;

3) комплекс об'єктивних характеристик, який можна зареєструвати в процесі діяльності.

Формування структур і зміна співвідношень рівнів психічної регуляції процесу оволодіння руховими, а також перцептивними й інтелектуальними навичками характеризують процес формування діяльності як системи в єдності її моторних, когнітивних і регулятивних ланок, де навичка показує рівень її (системи) сформованості. Таким чином, рівень розвитку навички, його структури і регулятивних функцій є одним із критеріїв стану внутрішніх засобів діяльності в забезпеченні професійної придатності суб'єкта.

Одним з напрямків розвитку психологічної теорії діяльності є вивчення ролі стану психічних і фізіологічних функцій людини в забезпеченні її професійної надійності і придатності. Численні дослідження показали, що стан функціональних систем організму, ступінь розвитку й особливості реактивності професійно важливих функцій і якостей людини прямо чи опосередковано впливають на рівень її працездатності. Між функціональним станом і надійністю (отже і придатністю) діяльності існує безпосередня причинно- наслідкова залежність, що і визначило використання поняття «функціональна надійність» людини в системі діяльності (Бодров В.А., 2001). Головна властивість виявляється в адекватному вимогам діяльності рівні розвитку професійно важливих психологічних і фізіологічних функцій і механізмів їх регуляції в нормальних і екстремальних умовах. Психолого-фізіологічний зміст проблеми функціональної надійності обумовлюється наявністю таких специфічних для людини функціональних систем організму, його властивостей, як реактивність, адаптивність, мінливість у відповідь на вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. З позицій же включення людини в сферу діяльності, забезпечення адекватного пристосування до змісту й умов трудового процесу ці властивості мають містити, з одного боку, визначену стійкість, стабільність, а з іншого боку –достатню пластичність, пристосовність до факторів діяльності.

Положення про функціональну надійність дозволяють конкретніше провести аналіз співвідношення таких категорій, як функціональний стан, працездатність, професійна ефективність і надійність суб'єкта діяльності. Можна вважати, що якщо в оперативному прояві діяльності функціональна надійність відбиває ситуаційний взаємозв'язок перерахованих категорій, то в довгостроковому плані стійкий рівень їхнього взаємозв'язку є одним з основних показників професійної придатності.

Особливістю деяких видів професійної діяльності є необхідність одночасного виконання двох і більше дій і операцій, спрямованих на рішення різних задач (об'єднана діяльність). Очевидно, що професійна придатність, оцінювана за критеріями успішності виконання кожної із задач окремо, при сполученій діяльності не завжди така сама, як при виконанні окремих задач. Сполучена діяльність –це своєрідний і складний вид діяльності, особливо, коли вона відбувається в екстремальних умовах.

Положення про роль тренування, професійного досвіду в розвитку механізмів сполученої діяльності, зокрема у формуванні «єдиних функціональних комплексів» різних структур (В.В. Лебишева), інтегрального психічного образу (Г.С. Береговий зі співавт., В.В. Козлов і B.B. Лaпa), відображає погляд на динамічність процесу регуляції цього виду діяльності, взаємодію й об'єднання елементів психологічної структури окремих задач. Отже, професійна придатність до виконання сполученої діяльності формується на основі психологічної системи діяльності, що істотно відрізняється від системи діяльності кожної із задач окремо.

У психологічних дослідженнях значно зріс інтерес до питань про роль психічного образу в регуляції професійної діяльності, про особливості його формування і розвитку, використання пов'язаних з його функціонуванням феноменів у процесі формування професійної придатності. Основний внесок у розвиток цієї проблеми зроблений відомими вітчизняними психологами Н.Д. Завадовим, В.П. Зінченко, Б.Ф. Ломовим, Д.А. Ошаніним, В.А. Пономаренко та ін. Психічний образ як феномен відображення предметної дійсності виступає як механізм психічної регуляції діяльності на її рівнях (сенсорно-перцептивному, уявлень, мисленнєвому).

У забезпеченні надійності діяльності велике значення надається її концептуальній моделі, в якій суб'єктом діяльності є об'єкт і ситуація керування. Модель формується на основі широких уявлень, на знаннях способів дій, наслідків правильних і помилкових рішень і т.п. Недостатність ознак для побудови концептуальної моделі, їх змістовна збідненість можуть зробити цей внутрішній засіб діяльності джерелом неадекватних, помилкових дій.

Професійна придатність суб'єкта діяльності залежить від особливостей розвитку ряду функціональних станів і стійкості до проявів їхніх крайніх форм (стрес, перевтома, десинхроноз і т.п.), що обумовлює необхідність вивчення психофізіологічних механізмів регуляції цих станів. Особлива увага приділяється проблемі саморегуляції стану людини. При вивченні ролі когнітивних і активаційних компонентів у регуляції цього процесу Л.Г. Дікая та її співробітники встановили, що з психологічною системою професійної діяльності поточний функціональний стан взаємодіє через активаційний компонент діяльності, основною функцією якого є забезпечення оптимального енергетичного рівня для освоєння і виконання трудових завдань (Бодров В.А., 2001). Теоретичний аналіз існуючих підходів і напрямків у дослідженні проблем керування психічними станами дозволив визначити деякі підстави і принципи систематизації способів, прийомів і мотивів саморегуляції. До них були віднесені принципи цілісності, системності, активності, усвідомлення уявлення про структуру психічної діяльності, про компоненти функціонального стану і механізми регуляції активаційних систем мозку. Виділено таку спрямованість впливу:

1) на системи неспецифічної активації (мимовільні, неусвідомлювані людиною прийоми саморегуляції);

2) на системи специфічної активації (включаючи довільні, але не усвідомлювані прийоми самовпливу);

3) на особистісний рівень регуляції (свідомий рівень самовпливу, орієнтований в основному на когнітивні і мотиваційно-цільові компоненти діяльності). Дослідження показали, що для людей з перевагою емоційного типу саморегуляції характерні високий рівень особистісної і ситуативної тривожності, найбільші показники нейротизму, напруженість у діяльності і спілкуванні, низькі адаптивні можливості і нестійкість до дії екстремальних факторів. Особи з добре розвиненою вольовою регуляцією успішно знижують рівень емоційної напруженості, вони більш продуктивні, активні і внаслідок цього швидко вичерпують свої резерви. Найстійкішими до впливу несприятливих факторів і надійнішими в професійній діяльності виявилися особи з розвиненою вольовою регуляцією і сформованими прийомами саморегуляції, спрямованими на відновлення психофізіологічних ресурсів.

Л.Г. Дікая висунула гіпотезу про те, що психофізіологічна саморегуляція функціональних станів у визначених умовах стає самостійною психічною діяльністю – це дозволяє підійти до аналізу функціонального стану як до результату взаємодії двох психологічних систем: професійної діяльності та діяльності з саморегуляції стану. Показано, що на визначеному етапі адаптації перевага мотиву із саморегуляції стану стає «неспроможною» для ефективного виконання складної діяльності, у той час як у простих видах діяльності, навпаки, надійність роботи тих самих фахівців підвищується.

Наведені матеріали свідчать про те, що розвиток механізмів саморегуляції функціонального стану, володіння прийомами саморегуляції є істотними ознаками рівня професійної придатності фахівця. Істотно і те, що різні типи саморегуляції властиві різним категоріям осіб, диференційованим за деякими індивідуальними особливостями особистості, що визначає необхідність обліку цього факту при формуванні професійної придатності й у процедурах психологічного добору фахівців.

Своєрідність динаміки психічних станів людини, включеної в конкретну діяльність, визначається її особистісними особливостями. Велика роль таких властивостей особистості, як тривожність, нейротизм, а також тип і спрямованість реакцій у фруструючих ситуаціях, що виявляється в домінуванні у факторній моделі психічного стану на конкретних етапах адаптації або показників станів, або показників, що відносяться до психологічного або соціально-психологічного рівня аналізу. І тільки в момент розвитку стресових станів ведучими стають психофізіологічні показники, що оцінюють активаційно-енергетичний компонент психічного стану.

Цей напрямок досліджень розвивається в плані вивчення особистісної детермінації стресогенних життєвих подій і аналізу методів її оцінки. Показано, що провідну роль цільової активності суб'єкта, що задає спрямованість та інтенсивність адаптаційних процесів, обумовлена насамперед структурою мотивації. Ці результати дозволили пояснити різний характер динаміки показників діяльності і стани в процесі адаптації до екстремальних умов. Так, у суб'єктів з перевагою мотивів уникнення невдачі активність падає, суб'єкт вибирає стратегію економії фізіологічних резервів, у результаті чого ефективність його діяльності знижується. У суб'єктів з перевагою мотивів прагнення до успіху, навпаки, відбувається активізація енергетичних ресурсів – суб'єкти вибирають раціональні стратегії розподілу своїх ресурсів і активації резервів, тобто успішніше адаптуються.

Усі ці матеріали підтверджують уявлення про істотну роль особистісних особливостей у детермінації типів активності, поводженні суб'єкта в різних, особливо екстремальних ситуаціях професійної діяльності, що виявляється на рівні професійної придатності суб'єктів діяльності та в її ефективності й надійності.

У регуляції професійної діяльності істотну роль відіграють процеси прийняття рішення, що забезпечують формування і реалізацію фактично всіх компонентів психологічної системи діяльності. Необхідність його виконання, бажаного результату (особливо в ситуації невизначеності, виникнення непередбачених обставин) обумовлює високу значимість прийнятого рішення в забезпеченні ефективності і напруженості діяльності.

Важливою умовою регуляції діяльності є відпрацьовування способів підготовки й прийняття рішення на етапі її освоєння. А.В. Коропів виділив три способи підготовки й прийняття рішення в залежності від умов невизначеності вибору:

1) приймається максимальний критерій переваги цілком детермінованого рішення;

2) мінімізуються критерії переваги при великому дефіциті часу й інформації;

3) встановлюються в умовах неповної інформації, інваріантної ситуації діяльності, що однозначно визначають конкретну програму дій.

Вплив процесів прийняття рішення на регуляцію професійної діяльності ще недостатньо вивчено, що насамперед обумовлюється складністю цих процесів.

Таким чином, усе це свідчить про те, що рівень професійної придатності суб'єкта діяльності визначається (безпосередньо або побічно) сукупністю психологічних процесів, властивостей і станів, що породжуються і виявляються в діяльності та впливають на неї. Вплив психологічних особливостей особистості на професійну діяльність виявляється через систему її психічної регуляції, процеси особистісної детермінації форм і рівнів робочої активності, систему мобілізації психолого-фізіологічних ресурсів організму й особистості і їхніх оперативних резервів і т.п. Індивідуальні особливості особистості відбивають своєрідність і різноманіття форм психологічної обумовленості характеру професійної діяльності. Ці ж особливості визначають в кінцевому рахунку і рівень професійної придатності конкретних суб'єктів діяльності.