Дисципліни:

Мета, сутність, види і варіанти профконсультаційних ситуацій


« Лекції з профорієнтації та профвідбору

Професійна консультація – це система психолого-педагогічних і медичних заходів з вивчення й оцінки здібностей, особистісних особливостей і функціональних можливостей людини з метою допомоги їй в обґрунтованому виборі професії.

Головна мета психологічної профконсультації – допомогти суб'єктові усвідомити особливості його особистості, інтереси, схильності, мотиви вибору професії і зрозуміти потреби і можливості суспільства, а також дати обґрунтовані рекомендації з вибору шляхів навчання і сфери діяльності, тобто допомогти знайти шляхи досягнення оптимальної відповідності між особистістю і професією.

Сутність практичної сторони проблеми професійної консультації при рішенні питання про вибір професії полягає в необхідності, по-перше, провести діагностичне обстеження людини з позиції визначення наявності та ступеня розвитку професійно важливих якостей; по-друге, співвіднести особисті якості обстежуваного з професійними вимогами до нього, обумовленими специфікою конкретної професії (або груп професій відповідно до їх класифікації); по-третє, видати рекомендації з вибору професій і педагогічно впливати на людину в напрямку належного вибору професії.

Професійна консультація має на увазі індивідуальну роботу із суб'єктом вибору професії – оптантом (від лат. optans, optantis – обираючий, бажаючий) і може мати різні цілі в залежності від виду консультації. Можна виділити такі види професійної консультації:

інформаційно-довідкова, у ході якої оптанту повідомляється про вимоги при прийомі на навчання і роботу, про умови і канали працевлаштування, можливості освоєння різних професій, терміни підготовки, систему оплати праці, перспективи професійного росту і т.д.;

психодіагностична, спрямована на вивчення індивідуально- психологічних особливостей оптанта і визначення їх відповідності до вимог окремих професій;

формуюча, у ході якої здійснюється корекція вибору професії в залежності від індивідуальних особливостей оптанта;

медична, що полягає в оцінці стану здоров'я і визначенні ступеня його відповідності до вимог професії (або обмежень за станом здоров'я при виборі тієї чи іншої професії).

Професійна психологічна консультація проводиться у формі групової й індивідуальної роботи з оптантом. Групова профконсультація полягає в проведенні попередньої бесіди на профінформаційну тему – про особистісний зміст вибору професії, про формування адекватної мотивації професійного самовизначення, соціальну значимість праці, про виявлення професійних інтересів і схильностей і т.д. Групова профконсультація дозволяє виявити тих, хто найбільшою мірою має потребу в індивідуальній консультації.

Індивідуальна профконсультація передбачає два рівні її проведення, що розрізняються за ступенем повноти і складності процедури. Первинна профконсультація проводиться з невеликою групою і спрямована на виявлення основних мотивів вибору професії, ступеня сформованості особистого професійного плану, пізнавальних і професійних інтересів кожного члена групи. У ході її реалізується не тільки діагностична, але і формуюча функції консультації – відбувається уточнення професійного плану, підвищення ступеня усвідомленості і відповідальності суб'єкта в питанні вибору професії.

Індивідуальна психологічна профконсультація проводиться в тому випадку, коли первинна не призводить до остаточного обґрунтування професійного плану і потрібне заглиблене вивчення особистості оптанта. Вихідною позицією цього рівня консультування є теорія індивідуальності, найбільш повно розроблена Б.Г. Ананьєвим, що розглядає психіку як інтеграцію трьох структур: індивід – структура потенцій і можливостей (функціональних, конституціональних, демографічних) людини; особистість – структура тенденцій, відносин, цінностей і мотивації); суб'єкт діяльності – структура акцій, дій, операцій, реалізованих психічними процесами і функціями. Вимоги професії, адресовані до різних структур індивідуальності, мають різний ступінь жорсткості: доцільно виділяти якості професійно бажані і небажані, необхідні і неприпустимі. Варто враховувати також можливість або неможливість розвитку тієї або іншої професійно важливої якості.

Індивідуальне психологічне консультування орієнтується на особливості приватних проблем і питань, пов'язаних з вибором професії. У роботах Є.А. Клімова і С.А. Боровикової проведена типізація й описані різні варіанти профконсультаційних ситуацій, серед яких найчастіше зустрічаються такі.

1. Оптант (той, хто вибирає професію) добре орієнтується у світі професій, вибравши собі одну з них у відповідності до своїх інтересів, схильностей і здібностей, має уявлення про шляхи одержання професії, але звертається до профконсультанта з метою підтвердження правильності свого професійного плану – буває досить однієї діагностичної бесіди, щоб обговорити можливі утруднення і намітити запасні варіанти. Однак за зовнішнім благополуччям ситуації можуть приховуватися складні особистісні проблеми, і тому для одержання більш повної інформації про оптанта необхідно проводити анкетування, тестування, використовувати біографічний метод і тільки потім давати остаточну рекомендацію.

2. Оптант має кілька варіантів професійного плану і відчуває труднощі з вибором. У цій ситуації варто з'ясувати ступінь обґрунтованості його професійного плану і мотиви вибору тієї чи іншої професії, уточнити область інтересів, рівень домагань, оцінити ступінь загального розвитку і вираження професійно важливих якостей, а потім провести корекційну бесіду.

3. «Конфліктна ситуація» – коли професійний план викликає розбіжність або внутрішню (недооцінка себе, завищений рівень домагань і т.п.), або зовнішню (з батьками, учителями); варто визначити зону конфлікту і провести бесіду з оптантом (можливо, з батьками й ін.).

4. Оптант не має професійного плану, не упевнений у собі, однак виявляє явно виражену схильність до визначеного виду діяльності – варто виявити причини відсутності плану, окреслити коло професій, що відповідають схильностям суб'єкта, і провести роботу з побудови обґрунтованого професійного плану.

5. В оптанта немає ні професійного плану, ні виражених схильностей до якого-небудь визначеного виду діяльності – у цьому випадку варто провести діагностичну роботу з метою з'ясування його індивідуально-психологічних особливостей, причин відсутності виражених схильностей, а також допомогти йому в мобілізації механізмів самооцінки, самопізнання й у формуванні професійного плану.

6. Ситуація «самопізнання» – професія обрана, а звернення до психолога-профконсультанта здійснюється з метою розширення уявлення про себе.

Аналіз перерахованих ситуацій вибору професій свідчить про те, що психолог-профконсультант зіштовхується із широким колом психологічних проблем, пов'язаних з особливостями розвитку особистості на життєвому шляху, які виявляються при формуванні професійного плану.

Проведення профконсультаційної роботи вимагає дотримання ряду професійних, етичних, організаційних принципів, що виділені і сформульовані в роботах Є.А. Клімова, Н.С. Пряжнікова та інших дослідників. До основних з них можна віднести такі:

добровільність участі в психологічних процедурах, тобто прийняття оптантом самостійного рішення про звертання до профконсультанта, заснованого на попередній роз'яснювальній роботі з ним про користь, доцільність її проведення (з урахуванням характеру конкретної індивідуальної ситуації вибору);

активність оптанта в процедурі консультування, заснована на розумінні та бажанні одержати поради профконсультанта, що виявляється у формі зацікавленого діалогу (питання, відповіді, уточнення, коментарі) обох суб'єктів консультаційної процедури;

конфіденційність діагностичної інформації, тобто збереження професійної таємниці отриманих у процесі обстеження даних;

професійна компетентність фахівців, які здійснюють обстеження, й інтерпретація його результатів, використання не тільки техніки психодіагностичних методик, але також навичок спілкування і досвіду аналізу психологічної інформації.

Крім перерахованих принципів, виділяють також і такі як: виховання поваги до різних видів праці, опора на формуючий виховний підхід до керівництва вибором професії, інформування оптанта про особливості різних компонентів структури конкретної діяльності (зміст, засоби, умови, організація), доброзичливе ставлення до оптанта й ін.

Процедура індивідуального психологічного консультування реалізується в три етапи. Перший етап – попередня бесіда з оптантом з метою загального знайомства, визначення домінуючих факторів вибору професії, орієнтації на самостійну активну і свідому роботу з вибору професії, попереднього виявлення інтересів, схильностей і переваг, їхньої широти і міри виразності, формування в оптанта доброзичливого, відкритого і рівноправного відношення до профконсультанта. У тому випадку, коли переваги й інтереси не усвідомлені і не виражені, рекомендується проведення психодіагностичного обстеження з урахуванням широкого спектра професійних вимог.

Другий етап – психодіагностичне обстеження з орієнтацією на вивчення й оцінку професійно важливих якостей особистості для конкретної професії або для більш широкого спектра видів трудової діяльності (з орієнтацією на психологічну класифікацію професій – наприклад Є.А. Клімова).

Третій етап – психокорекційна бесіда з оптантом про результати вивчення його індивідуально-психологічних особливостей, про відповідність професійно важливих якостей особистості вимогам професії, якій віддається перевага і до якої виявляється інтерес, а також обговорення необхідності в компенсації ряду якостей і способів її проведення. При явній невідповідності характеристик професійно важливих якостей вимогам визначеної професії здійснюється пошук додаткових варіантів вибору, обґрунтовуються наслідки неправильного вибору і виробляється професійний план (куди піти вчитися або працювати, як підвищувати рівень кваліфікації).

У залежності від характеру профорієнтаційних задач, вікових, освітніх та інших розходжень суб'єктів вибору професії Н.С. Пряжніковим виділено різні типи професійних консультацій.

1. Рання (дитяча) профконсультація проводиться задовго до безпосереднього вибору професії, носить в основному інформаційний характер (загальне знайомство зі світом професій), не виключає можливості використання психодіагностичних методик для підвищення інтересу дитини до своїх психологічних якостей і ознайомлення з ними батьків, спрямована на формування в дитини готовності самостійно й усвідомлено робити професійний і моральний вибір.

2. Шкільна профконсультація спрямована на поступове формування в підлітків внутрішньої готовності до самовизначення, що включає інформаційну складову (більш ґрунтовне вивчення світу професій), пізнавальну (знання шляхів і способів підготовки до вибору професії), морально-вольову (підготовка підлітка до ухвалення рішення на вибір, до вчинку) та ін.

3. Профконсультація старшокласників і випускників шкіл припускає більш конструктивну й оперативну роботу з підготовки й ухвалення рішення про вибір професії.

4. Допомога в уточненні спеціальності у вже обраному навчальному закладі, що здійснюється у формі інформаційної бесіди про зміст конкретних професійних спеціалізацій, а також у психодіагностичному обстеженні (для професій з особливими умовами праці).

5. Консультація при професійній переорієнтації людей зрілого віку в зв'язку зі зміною професії, придбанням додаткової професії – з огляду на вік, досвід і профіль попередньої роботи, причини переорієнтації (добровільні або змушені) та інші фактори; особливе значення при консультуванні здобувають результати бесіди, використання біографічного методу і психодіагностичне обстеження.

Крім перерахованих типів професійної консультації, відзначається необхідність її проведення з батьками, вчителями, інвалідами, професіоналами й іншим контингентом.

Результати численних досліджень дозволили встановити, що психодіагностичні методи дають змогу виділити цілий ряд показників психічних якостей і функцій людини, що є важливими для тієї чи іншої професії, що визначають успішність освоєння і наступне виконання конкретної діяльності.

Л.М. Собчик стосовно до задачі професійної орієнтації і добору розглядає блоки найзначиміших психодіагностичних показників для різних видів професійної діяльності. Так, адміністративна діяльність спирається на універсальний набір стійких особистісних властивостей, що забезпечують організаторські здібності, уміння зачаровувати і вести за собою людей, інтегрувати трудовий процес, самостійно приймати рішення, здійснюючи при цьому підпорядкованість стосовно вище-стоячих структур. Загальна риса, як правило, характерна для керівників різного рангу, – це лідерство. Лідерський тип особистості визначається показниками сили, стенічності, комунікативності. За даними стандартизованого методу вивчення особистості (СМВО), це – високий рівень домагань, перевага мотивації досягнення, висока самооцінка і впевненість у собі, оптимізм і життєрадісність, загальна висока активність, завзятість у досягненні мети і т.д. За даними методу колірних виборів (МКВ) (адаптований восьмикольоровий тест Люшера), для лідерів характерно системне мислення, емоційний оптимізм із почуттям гумору, товариськість і комунікативність.

Підприємницька діяльність, або менеджмент, передбачає заповзятливість, активність, організаторські функції, хорошу інформованість у своїй справі, артистичність, уміння зачаровувати і переконувати співрозмовника. Не кожна людина має такий набір різноманітних характерологічних властивостей, що дозволять їй процвітати на цій роботі. Є люди серйозні, що фундаментально опрацьовують кожне питання і добре приводять будь-яку інформацію в строгу послідовність і систему, але їм буває надзвичайно важко ввійти в діловий контакт, а відстоюючи свою думку, вони гарячаться і сперечаються. Є й інші, протилежного характеру, легко і привітно вступають у бесіду, моментально підхоплюють настрій та інтереси співрозмовника, швидко переключаються на будь-яку тему, але також легко все забувають, не занадто обов'язкові, не схильні до акуратності.

Особистісні властивості менеджера характеризуються необхідністю поєднання, з одного боку, жвавості, товариськості, елементів демонстративності (артистичності), уміння бути переконливим і наполегливим, не втрачаючи при цьому теплоти емоційного настрою, а з іншого боку, обережності, гнучкості, чуйності до настрою іншої людини, уміння не тільки наступати, але і з честю відступати (змінювати тактику поведінки).

Якщо особистість за своїми емоційно-динамічними характеристиками є лідерською, а за структурою інтелекту і рівнем його розвитку не відповідає професійним вимогам справжнього керівника, то такий тип реагування найкраще реалізується в тих видах трудової діяльності, де потрібно виявляти самостійність, рішучість, фізичну витривалість. Це – важка ручна праця, будівельні роботи, вуглевидобуток, транспортування вантажів і т.п. Якщо ж і фізична витривалість недостатня, то найкраще такі люди, при відсутності професійної підготовленості, адаптуються і приносять користь на «малих командних висотах»: у житловому управлінні і т.д. До цієї самої групи можна віднести водіїв автотранспорту, хоча тут обов'язково необхідна спеціалізація.

У професії машиністів тепловозів, електровозів варто звернути увагу на здатність до подолання впливу монотонних подразників, що обумовлюється помірно вираженою тривожністю. Зовсім особливою, не пов'язаною з водінням транспортних засобів, є професія диспетчера, що полягає в регулюванні, керуванні повітряним, залізничним та іншим транспортом. Цей вид професійної діяльності вимагає насамперед високо диференційованої чутливості до особистісних сигналів, що характерно для тривожно-вразливої натури з хорошим наочно-образним сприйняттям інформації, здатністю інтегрувати просторові образи в логічну схему, що повинна швидко трансформуватися в той чи інший варіант прийняття рішення. Крім оцінки рівня тривожності і чутливості до зовнішніх впливів, необхідні показники витривалості та стенічності, однак «зашкалення» тих або інших показників (наприклад за 7 і 3 шкалами СМВО) за верхню межу норми, що свідчить про явно виражену психічну нестійкість, має бути протипоказанням при профорієнтації та відборі.

Професія журналіста, кінооператора або фоторепортера також вимагає стенічних характеристик в особистісному профілі, але тут важливі ще естетична орієнтованість, поєднання художнього і вербального типу сприйняття.

Професії, пов'язані з виконанням ручних робіт (токарські, слюсарні, теслярські, столярні, виробництво взуття, пошиття одягу, прикладне мистецтво і т.п.) вимагають, крім показників сили, швидкості, спритності, також терпіння, посидючості та стійкості інтересів, винахідливості і завзятості в досягненні мети, практичного складу розуму, урівноваженості емоційних реакцій.

Л.М. Собчик відзначає, що чим менш кваліфікованим і фізично більш важким є певний вид роботи, тим менше диференційовані особистісні показники, що визначають професійну придатність. При такому виді праці лише примітивно-потребнісна орієнтація з високим рівнем витіснення, яка щадить домагання особистості, і самодостатність з некритично завищеною самооцінкою можуть підтримувати працездатний стан людини. Мотиви такої поведінки можуть бути також пов'язані з усвідомленим подоланням труднощів як тимчасовим явищем, за яким буде винагорода за виявлене терпіння. Якщо ж цього немає, то ця праця ніколи не буде спонтанною (викликаною внутрішньою потребою), творчою, що приносить задоволення.

Для діяльності інженера і механіка потрібні прояви поєднання аналітичного і синтетичного складу розуму, винахідливість, точність і пунктуальність у робочих діях, перевага формально-логічного мислення. Близькими до цих якостей мають бути особистісні прояви в економістів, фінансових працівників – в останніх відзначається підвищена ригідність.

Серед канцелярських працівників, чиновників-виконавців, працівників архівів найбільших успіхів у діяльності досягають особи з перевагою «гальмівних рис» (за СМВО) з почуттям високої відповідальності, ретельності, помірною товариськістю або навіть замкнутістю.

Представників різних видів інтелектуальної праці і, зокрема, у сфері точних знань (математики, фізики й ін.) частіше поєднує високий інтуїтивний, випереджаючий досвід інтелект, а розрізняє перевага вербального інтелекту в одних і формально-логічного – в інших (за тестами Айзенка). Для юристів, крім глибоких знань і великої ерудиції, необхідно мати почуття справедливості та гуманізму. В основі цих якостей має бути високий абстрактно-логічний і вербально-смисловий інтелект, емпатійність, вдумливість, уміння зрозуміти хід думки співрозмовника, чуйність.

Представлені короткі особистісні портрети представників деяких професій свідчать про явно виражену диференціацію в проявах ряду психологічних рис і, головне, про необхідність обліку цих особливостей при наданні допомоги у виборі професії та визначенні придатності при доборі на конкретну спеціальність. За даними літератури, не менш яскраво вираженими виявляються відмінності й у характері пізнавальних здібностей, стані психомоторики, темпераментальних і вольових якостях особистості, обумовлених вимогами різних видів професійної діяльності. Необхідно пам'ятати, що у світі постійно йде розвиток трудової діяльності, поява нових і відмирання старих професій. Нові технології і засоби діяльності висувають інші вимоги до людини. У той самий час безупинно змінюється і людина – рівень її психічного і фізичного розвитку, загальної і професійної підготовленості, зміст професійної мотивації, стійкість до екстремальних факторів зовнішнього середовища і т.д. Тому психолог – профконсультант, практичний психолог має розвивати, коректувати свої уявлення про професійно важливі психологічні якості, виходячи зі специфічних особливостей як контингенту, так і соціальних умов.

Л.М. Собчик звертає увагу на те, що абсолютно гармонійні, цілком збалансовані особистості легко адаптуються в будь-якій ситуації і вибирають професію більше через сприятливий збіг обставин, зручності і вигоди, ніж схильності. Відсутність загострених рис характеру робить набагато ширшим спектр вибору професій. Акцентуйовані ж особистості складають майже половину людства, але саме вони володіють меншими адаптивними здібностями, тому необхідно вибрати для кожного з них той оптимальний вид діяльності, в якому вони виявляються найбільш успішно. Усі сили розуму і таланту акцентуйованих особистостей з більшою силою витрачаються в чітко визначеному напрямку, що виявляється нехай в обмеженій вибірці, але зате більш яскравою і глибокою активністю в тій сфері, до якої особистість відчуває явно виражену спрямованість.