Дисципліни:

Діагностика психічних станів


« Лекції з профорієнтації та профвідбору

В психологічній практиці діагностика психічних станів, як правило, проводиться на основі оцінки різноманітних психологічних ознак, які відображають рівень переживань суб'єкта, стан психофізіологічних якостей та його активність.

На цей час завдання діагностики психічних станів залишається актуальним, оскільки підвищення рівня працездатності ми пов'язуємо з оптимізацією психічного стану. Основним психологічним засобом діагностики психічних станів є розв'язання коротких тестових процедур, що характеризують ефективність різних психічних процесів при вирішенні відповідних поведінкових завдань. Виходячи з цього, проблема оцінки психічних станів виступає як типова психометрична задача – описати і кількісно оцінити зрушення в психологічних процесах, які досліджуються і відбуваються під впливом особливостей умов праці.

Для цілісної діагностики психічних (емоційних) станів, їх вивчення необхідно проводити на зазначених рівнях прояву, а методики, які використовуються для діагностики психічних станів, належать до трьох груп:

• визначення психофізіологічних показників;

• визначення суб'єктивного стану;

• визначення поведінкових проявів.

Методики визначення психофізіологічних показників. Ця група методик є найбільш об'єктивною щодо діагностики психічних станів і здійснюється за допомогою реєстрації вегетативних проявів: частота серцевих скорочень, дихання, шкірно-гальванічних реакцій, електроенцефалограми мозку та ін. Вказані діагностичні показники здебільшого отримують за допомогою приладних психофізіологічних методик. Однак це не самі поведінкові реакції, а їх фізіологічні індикатори. Це опосередкований вид діагностики. Ці методики найчастіше використовуються для діагностики функціонального стану людини. У зв'язку з тим, що цей клас методик для свого використання вимагає спеціально обладнаних лабораторій, він має обмежене застосування.

Методики суб'єктивної оцінки стану. Доцільність застосування в діагностичних цілях суб'єктивних методик для оцінки психічних станів пояснюється різноманітністю проявів симптоматики різних станів у внутрішньому житті людини. На цей час серед багатьох вчених достатньо поширена думка про інформативність суб'єктивних даних, хоча ця галузь досліджень тривалий час знаходилась поза науковими розробками. На формування комплексу суб'єктивних переживань прямий вплив мають такі фактори, як установка суб'єкта і його навички саморефлексії, ступінь усвідомлення симптомів та часу їх появи, мотивація, значимість діяльності, індивідуальні особливості людини. Однак, за твердженням С.Г. Геллерштейна, суб'єктивні переживання є не що інше, як відображення стану суб'єктивних процесів у свідомості чи відчуттях самої людини. Виходячи із цього твердження, дуже важливим є знаходження адекватного способу аналізу цієї сфери проявів життєдіяльності.

Паралельно з розробкою теоретичних положень йде інтенсивна розробка конкретних методик суб'єктивної оцінки психічних станів. Швидше за все в якості об'єкту діагностики виступає втома. Існують також суб'єктивні методики оцінки стану монотонії, різних форм тривожності, переживань стресу. Розробка цієї групи методик йшла шляхом ретельного вивчення симптоматики станів, що досліджувались і було виділено два основні методичні напрями їх вивчення: метод опитування та метод шкалування суб'єктивних переживань.

Опитувальники. Ця група методів спрямована на виявлення якісно різнорідних переживань стану, які з більшою чи меншою якістю можуть бути усвідомлені людиною. Виділені симптоми входять до складу опитувальника у вигляді розгорнутих словесних формулювань, які мають запитувальну чи стверджувальну форму. Характеристика стану людини будується на основі загальної кількості зазначених симптомів та аналізу їх якісної своєрідності.

До труднощів, які виникають при використанні опитувальників в діагностичних цілях, належать: відсутність адекватних прийомів кількісної оцінки отриманих результатів; сумарна оцінка загальної кількості відмічених симптомів – надто грубий показник, особливо якщо при цьому не враховується порівняльна значимість присутності тієї чи іншої ознаки; в опитувальниках, як правило, не визначається ступінь вираженості кожного симптому. Названі недоліки значно компенсуються за допомогою методик суб'єктивного шкалування стану.

Опитувальники суб'єктивного шкалування. Ця група методик призначена для більш тонкої оцінки стану. Обстежуваного просять співставити свої відчуття з рядом ознак, формулювання кожного із яких максимально стисле. Вони представлені, як правило, парою полярних ознак. Передбачається, що людина здатна оцінити ступінь вираженості кожного симптому, співставляючи інтенсивність внутрішнього переживання із заданою оціночною шкалою.

Для оцінки суб'єктивного стану, як правило, використовується тест диференційованої самооцінки втоми, запропонований В.А. Доскіним та співавторами, який ґрунтується на попередньому виділенні основних компонентів психічних станів. Вказані автори вважають, що психічний стан всебічно характеризується за допомогою трьох категорій ознак: самопочуття, активність та настрій (САН) та інтегральної оцінки суб'єктивного стану. Кожна із категорій представлена десятьма полярними ознаками, ступінь вираженості яких встановлюється за семибальною шкалою. При цьому діагностика стану базується не тільки на абсолютних оцінках ознак стану, які знижуються при втомі, але і на показниках їх співвідношення. У людини, яка відпочила, всі три категорії ознак оцінюються близькими цифрами. З наростанням утоми збільшується їх дивергенція за рахунок більшого зниження показників самопочуття та активності в порівнянні з суб'єктивною оцінкою настрою. Така інформація є корисною для більш тонкої диференціації станів.

Важливого значення для суб'єктивної оцінки стану набуває застосування опитувальника Спілбергера- Ханіна для оцінки ситуативної та особистісної тривожності. Психічна< стійкість людини вимірюється порогом її емоційного реагування на ту чи іншу загрозливу ситуацію.

Аналогічно розраховується оцінка рівня особистісної тривожності. Для вивчення особистих якостей операторів офіцерів нами використовувався опитувальник Дж.Тейлор – шкала самооцінки особистісної тривожності, яка побудована на основі Мінесотського багатопрофільного опитувальника (ММРІ) і отримала широке розповсюдження серед практичних психологів для оцінки загального рівня тривожності.

Однак враховуючи певну користь, яку можуть надати суб'єктивні методики для оцінки психічних станів, слід враховувати ту обставину, що ми отримуємо інформацію про психічні стани з точки зору самого суб'єкту й її достовірність має підкріплюватися об'єктивно отриманими даними.

Дослідження показників психічних функцій. Для діагностики станів може бути використана практично будь-яка із розроблених в експериментальній психології методик, які оцінюють ефективність процесів пам'яті, уваги, сприймання тощо, але головне, щоб вони були професійно значимими. До їх числа можна віднести коректурну пробу з кільцями Ландольта, таблиці Шульте, які використовуються для характеристики уваги, комбінаційний метод Еббінгауза, метод парних асоціацій, методики безперервного рахунку Крепеліна, призначені для аналізу інтелектуальних процесів та ряд інших. Виходячи з особливостей професійної діяльності військових операторів, для дослідження їх професійно важливих функцій доцільно також використати методики оцінки слухової та оперативної пам'яті.

Перераховані тести в їх багаточисленних модифікаціях широко використовуються в сучасній діагностичній практиці. Вони вважаються достатньо ефективними і складають основний арсенал засобів, що використовуються психологами.

Отже, враховуючи багаторівневість та специфіку діагностики психічних станів, для його оцінювання необхідно використовувати методики, які відтворюють основні рівні прояву: стан основних професійно важливих функцій (пам'ять, увага, мислення); суб'єктивної представленості стану (методика САН, шкала реактивної тривожності та ін.); оцінки психофізіологічної напруженості (ЧСС, ШГР, ЕЕГ та ін.); результативності діяльності та адекватності реакцій.

Багато факторів, від яких залежить психічний стан і різноманітність функцій, в яких виявляється його специфічність, слід вважати найбільшою важкістю розв'язання діагностичної задачі останніх. Стосовно задач оцінки та отримання інформації про стани, діагностичне дослідження наповнюється реальним змістом в контексті деталізованого психофізіологічного аналізу.