Теорія та методологія інноваційного розвитку економіки
« Кон'юнктура товарних ринків / Укл.: В.В. Кузяк, Ю.Я. Добуш, 2013
У результаті проведеного аналізу появи винаходів і нововведень впродовж останніх 200 років, яке було здійснене американським вченим Маркетті, було виявлено, що вони з'являються хвилями, мають певну конфігурацію і частоту, тобто після хвилі винаходів з певним часовим лагом виникають хвилі нововведень. Цікавим виявився той факт, що в результаті порівняння та аналізу трьох хвиль було з'ясовано наступне: часова відстань між центральними точками кожної хвилі залишається постійною і дорівнює 55 років для нововведень і 63 роки - для винаходів, а це, як зрозуміло, відповідає періодичності довгих хвиль М. Д. Кондратьєва.
З використанням сучасних аналітичних методів дослідження та пакетів прикладних програм і комп'ютерної техніки вдалося виділити майже 1500 видів циклів, які мають відношення до економіки. Але дійсно вагоме практичне і теоретичне значення мають лише такі з них:
- цикли товарно-матеріальних запасів Джозефа Кітчина з періодом коливань до 3 років;
- цикли інвестицій в обладнання та устаткування Клемента Жугляра з періодом коливань 7-11 років;
- будівельні цикли Саймона Кузнеця з періодичністю 18-22 роки.
Особливої уваги та усвідомлення потребує той факт, що фази винаходів та нововведень мають тенденцію до прискорення. Цю думку можна підтвердити на прикладі найвагоміших винаходів, які відбувалися впродовж останніх 250 років і хвильової динаміки великих циклів. Тобто, починаючи від перших винаходів та їх втілення і наближуючись до нашого часу, чітко простежується скорочення розриву між винаходом і його втіленням у виробництво.
Якщо брати до уваги довгострокову перспективу розвитку виробництва, то він буде залежним, в основному, не від ресурсних можливостей, а саме від інноваційного характеру виробництва в конкурентному середовищі.
Необхідно підкреслити, що вихід із фінансово-економічної кризи, в якій нині перебуває світова економіка, має завдячувати новій хвилі нововведень, яка буде підґрунтям подальшому періоду пожвавлення, підйому та зростання. Ці нововведення пов'язані з такими пунктами, як:
- бурхливий розвиток науки, що створює передумови появі нових технологій;
- зникнення чи/або радикальна перебудова традиційних галузей економіки та видів діяльності;
- перетворення сільського господарства на науко- та капіталомістку галузь економіки;
- розвиток сфери послуг;
- індустріалізація та інформатизація країн, які розвиваються;
- зміна навколишнього середовища та гостра потреба в його захисті;
- виникнення нових концепцій організаційного розвитку;
- тенденція до децентралізації моделі життя населення, моделювання виробничого процесу і прийняття рішень.
У 2008 році, так би мовити сформувалася нова епоха, перехід до якої став свідком того, що перервність неперервності, тобто період кризи настав і це стало фіналом як для всіх тих підприємств, які не змогли адаптуватись до нових умов, так і для окремих складових суспільства. Ця криза була спричинена, насамперед, такими проблемами:
• ринкова економіка накопичила значну кількість депресивних елементів унаслідок перенасичення ринку товарами і їй не вдалося перебороти кризові явища за рахунок підтримки високорозвиненими країнами високих темпів збільшення сукупного світового попиту;
• відбулося швидке зменшення запасів мінеральної та енергетичної сировини, а також виснаження культурного шару землі;
• навколишнє середовище (природа) утратило здатність до самовідтворення та саморегуляцію внаслідок накопичення відходів і токсичних продуктів життєдіяльності, перегріву атмосфери, зміни повітряних потоків тощо.
Реальне відтворення насправді виявляється поєднанням, сплетінням та взаємонакладенням різних циклів. Ці поєднані цикли і хвилі формують той економічний чи діловий цикл, з яким повсякденно мають справу всі суб'єкти економіки. Аналіз ділового циклу та виявлення і оцінення його складових являє собою надзвичайно важке завдання. Складності аналізу настільки є великими, що можуть приводити до абсолютно різних результатів.
Після другої світової війни труднощі щодо аналізу ділового циклу зросли, що пов'язується з деформацією промислового циклу - фази кризи та депресії стали супроводжуватися інфляцією та стагфляцією, а, як відомо, стагфляція ускладнює вихід із кризи та подовжує її. Класична криза та депресія з падінням цін, а далі і позичкового процента створювали ситуацію, сприятливу для одержання позичок підприємцями для інвестицій, що наближувало пожвавлення економіки. Інфляція ж супроводжується не лише високими цінами на товари, але і високим позичковим процентом, який пригнічує інвестиції.
Приблизно в цей же часовий період виникла тенденція до зменшення розмаху коливань циклу. Основними причинами виникнення такої тенденції можна вважати підсилення як державного, так і приватного регулювання відтворення та виробництва.
Їм став притаманним хронічний характер. Щороку все більшого впливу на циклічність має наростаюча екологічна криза, яка з часом перетворюється в екологічну катастрофу.
Крім того, додалися або загострились такі фактори подальшого ускладнення циклічності, як структурні кризи, а саме: енергетична, сировинна, продовольча, політична тощо.
Суб'єкти ринку вже не можуть розглядати окремо все більш складні складові ділового циклу. На сьогодні, діловий цикл являє собою нерегулярну схему повторюваних періодів розширення та звуження рівнів ділової активності. При аналізі ділового циклу як цілого (наприклад, модель ділового циклу Самуельсона - Хікса), економісти:
- по-перше, абстрагуються від складових і розглядають його в найбільш загальних характеристиках;
- по-друге, досліджують як певна кількість деяких факторів спричинить ті чи інші зміни.
Вчені, які займалися дослідженням зростання економіки виявили, що впродовж всієї еволюції суспільства рушійною силою його розвитку були і залишаються інновації.
Сьогодні, в умовах ринкової економіки, підприємства використовують інновації як дієвий та ефективний фактор в конкурентній боротьбі за споживача.
Підґрунтям теорії інноваційного розвитку економіки є поняття інновація, нововведення, під якими можна розуміти різноманітні види діяльності нових елементів, які дають змогу підвищити результативність цієї діяльності.
Під інновацією можна розуміти нововведення в галузі техніки, технології, організації праці та управління, які засновані на використанні досягнень науки та передового досвіду, а також використанні цих нововведень в різних галузях та сферах нововведень.
Поняття інновація та нововведення деякі автори використовують як синоніми (Макконнелл К. Р. і Брю С. Л.), під якими розуміють запуск в виробництво нового продукту, впровадження нового виробничого методу чи використання нової форми організації бізнесу.
Інновація (згідно з Ф. Котлером) - це ідея, товар або технологія, що запущені в масове виробництво та представлені на ринку, які споживач сприймає як абсолютно нові або такі, які мають певні унікальні властивості.
Ф. Ніксон під інновацією вважає сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, які сприяють появі на ринок нових та покращених процесів та обладнання.
Інновація у трактовці Й. Шумпетера являє собою нову науково-організаційну комбінацію виробничих факторів, яка змотивована підприємницьким духом.
Іноді під «інноваціями» розуміють абстрактне нововведення, яке має певний економічний ефект, без врахування його галузі та сфери застосування. На відміну від щойно зазначеної точки зору, Герасимов А. В. вважає, що інновація вже включає в себе нововведення і передбачає його конкретне впровадження та використання, тобто сама ідея, винахід не відносяться до інновацій доти, доки вони не знайшли свого споживача. Таким чином, інновація - це загальноекономічна закономірність, двигун і спонукальний мотив прогресу суспільства, що за своєю суттю, своїм головним завданням вважає підвищення результативності, а також не лише пошук нової ідеї, але і матеріальне забезпечення інновації.
Варто зазначити, що інновації стали предметом спеціального наукового дослідження лише в ХХ ст.
Виділяють три найбільш вагомі етапи в формуванні і розвитку теорії інновацій:
1. Перша третина ХХ ст. - формування фундаментальних основ теорії, зокрема базових інновацій;
2. Друга третина ХХ ст. - розвиток і деталізація базових інноваційних ідей попереднього періоду;
3. З середини 70-х років ХХ ст. - новий теоретичний прорив, пов'язаний із хвилею епохальних і базисних (базових) інновацій в період становлення постіндустріального суспільства.
Особливо важлива роль у розробці теорій інноваційної динаміки, основ теорій інновацій у ритмі циклічно-генетичних закономірностей розвитку суспільства належить Й. Шумпетеру, Ф. Броделю, Г. Меншу, С. Кузнецю, М. Кондратьєву, П. Сорокіну.
Й. Шумпетера можна вважати засновником теорії інновацій. Він зосередив увагу саме на економічних інноваціях та достатньо високо оцінив роль підприємця, якого вважав новатором в економічному прогресі, чия ключова роль полягала в реформації або революціонізації виробництва, використовуючи для випуску нових товарів або виробництва старих більш новим способом, відкриваючи нові джерела і матеріали або нові ринки. Тобто,
можна стверджувати, що саме завдяки підприємцю - інноватору відбуваються динамічні зміни в економіці. Також Й. Шумпетер вперше зазначив відмінність між такими категоріями як винахід та нововведення. Він трактував нововведення як відкриття нових знань, нових продуктів, нових джерел постачання, нових форм індустріальних організацій та їх практичного застосування в економіці.
Важливий вклад у розвиток інноваційних теорій належить С. Кузнецю, зокрема у нього є праці щодо взаємозв'язку інновацій та економічного зростання. Варто зазначити, що С. Кузнецем було введено поняття «епохальне нововведення», яке лежить в основі переходу від однієї історичної епохи до іншої. Крім того, С. Кузнець вважав, що революційне прискорення темпів економічного росту в індустріальну епоху обумовлене епохальним нововведенням, тобто новим джерелом зростання став прискорений розвиток науки.
Довгострокове збільшення здатності економіки забезпечувати все більш різноманітні потреби населення за умови використання все більш ефективних технологій і відповідних до них інституціональних та ідеологічних змін С. Кузнець вважав економічним ростом. Крім того, економічне зростання має три ключові ознаки:
1) постійне зростання національного продукту та здатності економіки задовольняти все більш широке коло потреб людей, що, власне, і буде свідчити про зрілість економіки;
2) технічний прогрес, який вважається основою зростання, його необхідною умовою;
3) інституціональні, поведінкові та ідеологічні зміни є принципово необхідними для реалізації в новій технології потенціалу росту.
Потрібно підкреслити, що епохальні нововведення і інновації забезпечують прорив в розвитку суспільних знань. Всю історію розвитку економіки можна розділити на так звані економічні епохи, кожна з яких визначається епохальними нововведеннями з притаманними саме їй характеристиками росту. С. Кузнець до найважливіших джерел економічного зростання відносить появу сучасної науки як основи розвитку технологій, оскільки вона забезпечує прорив в еволюційному розвитку науки, тобто створює потенціал для розвитку технології, який багатократно перевищує той, що існував до нього. С. Кузнець переконаний, що саме епохальні нововведення та реалізуючі їх потенціал хвилі базових (базисних) інновацій лежать в основі переходу не лише економіки, але і всього суспільства в цілому, з однієї сходинки на іншу.
Не можна знову не згадати ім'я М. Кондратьєва та його чималий внесок у розвиток теорії інноваційного розвитку економіки завдяки його вченню про великі цикли кон'юнктури, де він обґрунтував взаємозв'язок висхідних і низхідних хвиль довгих циклів з хвилями технічних винаходів і їх практичного використання.
Щодо вкладу Дж. Бернала, то він довів тезу, суть якої полягала в тому, що «періоди розквіту науки зазвичай співпадають з періодами підвищення економічної активності і технічного прогресу як наслідку використання інновацій».
Під інновацією Б. Твісс розуміє винахід або ідею, які одержують економічний зміст, іншими словами, він вважав під нововведенням процес, у якому винахід чи наукова ідея мала економічний зміст та творчий характер інноваційної діяльності. Ще однією заслугою Б. Твісса є виявлення та виділення факторів, які визначають успіх чи невдачі нововведень, до яких він відніс фактори, які надані на рис. 2.8.
Особливо важливо зазначити, що, впродовж останнього часу, розвиток теорії інноваційної економіки відбувається з використанням такого методу дослідження як узагальнення. Мається на увазі той факт, що досвід існуючих інновацій узагальнюється різними національними та міжнародними організаціями, що, врешті решт, сприяє підвищенню ефективності інноваційної діяльності, але це стосується еволюційної стадії розповсюдження покращуючих інновацій.
Рис. 2.8 - Ключові фактори успіху нововведень
Крім перелічених вище імен відомих учених, які займалися вивченням теорій інноваційного розвитку, потрібно згадати Ю. В. Яковця, який в своїх роботах розглядував інновації як обов'язкову частину науково-технічних та економічних циклів (будь-якої тривалості), як основу виходу із кризи, а також досліджував взаємозв'язок наукових, технічних, інноваційних, економічних, освітніх, організаційно-управлінських циклів та їхніх інноваційних фаз.
Заслуговують уваги праці іншого російського науковця - А. І. Анчішкіна, який займався фундаментальними дослідженнями довгострокових тенденцій в динаміці науки, техніки та економіки, зокрема ним було виділено в історії науково-технічного прогресу три епохальних перевороти, якими було реалізовано кластери базових інновацій:
1) перша промислова революція кінця ХУПІ - початку ХІХ ст.;
2) друга промислова революція останньої третини ХІХ - початку ХХ ст.;
3) третя промислова революція, яка розпочалася з середини ХХ ст. і переросла в науково-технічну революцію.
Упродовж 1980-2000 рр. розпочали створюватися ознаки нової - другої хвилі науково-технічної революції, основними ознаками та характеристиками якої є: корінна перебудова технології виробництва на основі електроніки, біотехнології, автоматизації складних технічних систем, інформаційний вибух, абсолютне панування техніки на науковій основі, перетворення матеріалізації наукових знань в головне джерело розширеного відтворення.
Формування нових ідей щодо розвитку теорії інновацій обумовлені гострою кризою світової економіки середини 1970-х - початку 1980-х рр. У результаті кризи в економіці виникло таке явище як стагфляція (галопуюча інфляція в умовах падіння виробництва), що було нетрадиційним для кризових теорій і в результаті цього переглянуто значну кількість ключових ідей розвитку економіки.
Протягом останніх років в дослідженнях економічного добробуту було виявлено і доведено економічне зростання країн, які розвиваються, за рахунок інновацій, а також виділено фактори цього економічного зростання (А. Б. Яффе, Дж. Лернер, С. Штейн, М. Гяратана, С. Торриси, А. Пагано и др.). Принципово важливим моментом у їхніх дослідженнях є виділення такого фактору інноваційного розвитку економіки як освіта. А, як відомо, спеціальна освіта відіграє ключову роль у науково-технічному прогресі.
А. Арора і А. Гамбардела також вважали наявність високоосвічених спеціалістів основним фактором інноваційного розвитку. Так, у всіх країнах, в яких є, а головне, розвивається високотехнологічний сектор економіки, існують високоосвічені спеціалісти відносно рівня розвитку регіону. Паралельно з цим, у таких країнах немає розгалуженої та диференційованої економічної бази, що робить неважливими альтернативні затрати для робочої сили при зміні спеціальності.
Аналізуючи значення освіти при інноваційному розвитку економіки необхідно врахувати, що освіта дійсно надає знання та навички підприємцям та іншим зацікавленим особам, які мають відношення до інноваційного процесу та економічного зростання, крім того, освіта може стимулювати креативність та
уявлення, що спрощує механізм пристосування інновацій до вимог в реальному світі. Разом з тим, освіта може відіграти і негативну роль, зменшуючи чи позбавляючи творчості, нестандартності мислення, заставляючи розмірковувати та діяти у строго зазначеному порядку.
На відміну від розглянутих вище підходів, К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю ключовим фактором інноваційного розвитку економіки вважають крупні організації, аргументуючи тим, що лише у крупних підприємств є можливість забезпечити та гарантувати технічний та технологічний прорив, оскільки вони володіють чималим ресурсним потенціалом на противагу малому бізнесу.
До ключових факторів інноваційного розвитку економіки, крім крупних організацій також відносять: надлишок висококваліфікованих кадрів, міжнародні зв'язки та внутрішній попит.
Як видно з викладеного вище, значення незалежного підприємця в інноваційному процесі з кожним роком ставала менш значущою через витіснення його крупними організаціями, які постійно здійснюють дослідження та розробки. В той же час, можна стверджувати, що з часом наука починає відігравати все більшого значення, більш того, вже не лише рівень розвитку держави має вплив на науку, а саме рівень розвитку науки впливає на швидкість прогресу країни. Тобто, у сучасній економічній системі, інновація та інноваційна діяльність відіграють особливо важливу роль. В зв'язку з цим, принциповою стає взаємодія та взаємозв'язок науки, держави та бізнесу.