Теорія довгих хвиль Кондратьєва
« Кон'юнктура товарних ринків / Укл.: В.В. Кузяк, Ю.Я. Добуш, 2013
Досліджуючи кризи та кризові явища в економіці, М. Д. Кондратьєв висунув теорію великих циклів економічної кон'юнктури, яка нині відома як «теорія довгих хвиль Кондратьєва». Для виявлення великих циклів було зібрано та використано фактичний матеріал, який характеризував результати
діяльності таких країн світу як Англія, Франція, Німеччина і США за період понад сто років за значною кількістю показників, серед яких основними можна виділити такі як: динаміка цін, заробітна плата, відсоток на капітал, зовнішньоторговельний обіг, виробництво основних видів промислової продукції тощо. Результатом проведених досліджень і аналізу було доведено наявність циклічності хвиль довжиною в 50-60 років. Кожна з таких хвиль має чотири фази - дві з них характеризують піднесення, а дві - занепад.
Також в результаті проведеного дослідження було установлено, що напередодні фаз піднесення хвилі кожного великого циклу обов'язково виникають значні зміни в економічному житті суспільства, що може бути проявлено в значних змінах техніки, виробництва, виникненні нових ринків збуту. Крім того, М. Д. Кондратьєв зазначав, що на стадії «піднесення» хвилі характеризують нестабільність в суспільстві, а саме: політичні проблеми, революції, соціальні збурення тощо; при такій стадії хвилі як «занепад», відбувається активізація інноваційної діяльності, пожвавлення у створенні нових робочих місць, нових галузей економіки і видів економічної діяльності, змінюється технологічна парадигма, що стає передумовами подолання кризи.
М. Д. Кондратьєвим було виділено три типи хвиль, які мають вплив на економічну кон'юнктуру (короткі - близько 3 років, середні - коливаються близько 15 років, довгі - наближаються до 60 років).
Тобто, при побудові механізму і системи регулювання економіки необхідно брати до уваги та враховувати часовий фактор, спостерігати за розвитком кризових явищ, оскільки такі заходи дадуть можливість скоротити витрати на відновлення рівноваги і замінити одну парадигму на іншу - більш ефективну, що сприятиме подоланню кризи.
Існує ієрархія рівноваги економіки, на яку мають вплив ряд факторів, тобто інноваційні процеси, що мають місце в економічній системі необхідно пов'язувати з різними кон'юнктуроутворюючими факторами (рис. 2.5).
Рис. 2.5 - Блок-схема взаємозв'язку кон'юнктуроутворюючих факторів, видів рівноваг і хвиль
Як видно з рис. 2.5, відхилення від першого типу рівноваги призводить до коротких хвиль, другого типу - до середніх хвиль, третього типу - довгих хвиль.
Варто зауважити, що М.Д. Кондратьєв до основних характеристик великих циклів відносив науково-технічні винаходи, відкриття, зміни технологічного устрою, оскільки всі ці складові мають вплив на соціально-економічне життя суспільства, утворення нових ринків і т.д. Науково-технічна революція розглядалася як основа циклу, а згідно теорії «інноваційних пакетів» нововведення розподіляються в часі нерівномірно і з'являються групами.
Необхідно зазначити, що зміни в техніці обумовлені попитом виробництва і створенням таких умов, за яких застосування винаходів стає можливим, а головне, необхідним. А такі умови формуються не просто так, а є наслідком економічних, соціальних, екологічних, політичних причин та
обставин, які є першоосновою чергового економічного циклу, крім того, кожна наступна фаза довгого циклу є результатом кумулятивних процесів попередньої фази.
Щодо траєкторії економічного зростання чи спаду, тобто тренду, то його визначають два основних показники:
- швидкість оновлення виробничих засобів;
- ефективність нововведень.
Феноменом циклу називають періодичність повторення характерних соціоекономічних і технологічних ситуацій через певні проміжки часу. Особливий інтерес викликає ситуація, коли короткі та середні цикли «нанизуються» на довгі хвилі.
Як вже було сказано, хвильоподібний рух - це не що інше, як процес відхилення від стану рівноваги, якої намагається досягти економіка, а вона періодично порушується і виникає необхідність створення нового запасу основних капітальних благ, тобто основних засобів, які б відповідали новому способу виробництва. Зрозуміло, що таке оновлення відбувається не плавно, а раптово, так би мовити поштовхами, ключова роль при цьому припадає саме на науково-технічні винаходи, відкриття та науково-технічний прогрес.
М. Д. Кондратьєв виділив три види циклів (рис. 2.6-2.7).
Як вже було сказано, довгострокові коливання було виявлено у другій половині ХІХ ст. і першими їх дослідниками вважаються Джевонс, Туган-Барановський, Каутський, Кондратьєв та ін.
М. Д. Кондратьєв не лише виявив довгі цикли, крім цього, він в межах довгих хвиль виявив фази підйому та спаду і дійшов до таких трьох принципово важливих висновків як:
1) перед початком та на початку хвилі підйому спостерігається значний прогрес в технологіях, чому передує залучення нових країн до світових економічних зв'язків;
2) на хвилі підйому відбувається найбільша кількість соціальних потрясінь, війн, революцій, землетрусів та інших відхилень;
3) знижувальна хвиля характеризується різкою депресією в галузі сільського господарства.
Рис. 2.6 - Класифікація видів циклів згідно з М. Д. Кондратьєвим
Рис. 2.7 - Класифікація методів регулювання економічних циклів за видами
У періоди піднесень середні хвилі характеризуються короткими депресіями і інтенсивними підйомами, в періоди спадів відбуваються протилежні явища.
До основних причин довгих хвиль відносять внутрішні фактори економічного росту. Це пояснюється тим, що вони пов'язані з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, перш за все в їхній найбільш революційній частині - засобами виробництва.
Щодо матеріальної основи, то нею виступають структурні оновлення технологічного способу виробництва. Ці структурні оновлення відбуваються еволюційно, якщо покращують і удосконалюють існуючі технології, а революційно - якщо відбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань та технічні революції. Ці два шляхи доповнюють та підсилюють один одного:
еволюційний шлях дозволяє використовувати потенціал існуючих технологій та підготувати умови для їхнього стрімкого розвитку;
революційний шлях - це перехід до нових технологічних принципів, які згодом розповсюджуються еволюційно.
Як вже зазначалося, довгі хвилі характеризуються спадом та підйомом. Так, спад тривалістю 20-25 років являє собою період змін базових технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства. Щодо підйому (20-25 років), то це розповсюдження нових технологій, зародження та розвиток нових галузей економіки. Цей етап характеризується найсприятливішими умовами одержання прибутку. Але в той же час, варто пам'ятати і усвідомлювати, що в результаті розширення інвестицій відбуватиметься накопичення протиріч, що в кінцевому результаті призведе до нової чергової кризи, а далі до нового економічного циклу.
Теорія довгих хвиль має надзвичайно важливе значення для економіки:
• по-перше, вона закладає наукові основи довгострокового прогнозування економічного прогресу;
• по-друге, дає змогу визначити фундаментальні закономірності функціонального розвитку способів виробництва та їхні фазові переходи.
Перш за все, необхідно зрозуміти, які ж справжні причини, що обумовлюють кризу, якою глибокою та тривалою вона має бути. Від цього залежить, чи зможе своєчасно країна перейти на інноваційну модель розвитку економіки.
Слід ще раз згадати, що М. Д. Кондратьєв висунув та теоретично обґрунтував ідею існування великих (півстолітніх) економічних циклів, в контексті яких відбувається зміна так званих запасів основних матеріальних благ. Це відбувається тоді, коли виробничі сили суспільства переходять на новий та більш високий рівень свого розвитку.
Кондратьєвим було досліджено і виявлено механізм функціонування цих циклів, які в економічній науці мають назву довгі хвилі, цикли Кондратьєва або К-цикли. Крім того, ці цикли було розділено М. Д. Кондратьєвим на дві фази хвилі: підвищувальну та понижувальну. В основу цих циклів, їхнього внутрішнього саморуху та розвитку, переходу від знижувальної до підвищувальної і знову до підвищувальної хвилі наступного циклу, було покладено механізм акумуляції, накопичення, концентрації, розпилення та знецінення капіталу як ключовий фактор розвитку ринкової економіки.
Крім того, М. Д. Кондратьєв наголошував, що така циклічність буде існувати до тих пір, доки буде існувати капіталістичний спосіб виробництва (ринкова економіка). «Кожна наступна фаза циклу є наслідком кумулятивно накопичених умов в продовж попереднього часу, і кожний новий цикл при збереженні принципів капіталістичної організації господарства настільки ж закономірно іде за іншим, як одна фаза одного й того ж циклу за іншою. Але при цьому необхідно пам'ятати, що кожний новий цикл протікає в нових конкретно-історичних умовах, на нових конкретно-історичних умовах, на новому рівні розвитку виробничих сил і тому зовсім не є простим повторенням попереднього циклу».
М. Д. Кондратьвим було досліджено і виділено два з половиною великих цикли, а саме такі, як:
І. Підвищувальна хвиля: кінець 1780-х - початку 1790-х років до 1810-1817 рр. Знижувальна хвиля: з 1810-1817 рр. до 1844-1851 рр.
II. Підвищувальна хвиля: з 1844-1851 рр. до 1870-1875 рр.
Знижувальна хвиля: з 1870-1875 рр. до 1890-1896 рр.
III. Підвищувальна хвиля: з 1890-1896 рр. до 1914-1920 рр.
Щодо подальшої періодизації довгих хвиль, то після смерті М. Д. Кондратьєва вона стала предметом дискусій. Виділяють дві основні групи дослідників, які займаються вивченням даної проблеми. В кожній з цих двох основних груп застосовуються різні підходи до періодизації та виділенню циклів, а тому цими групами дослідників виділено п'ять і чотири цикли від початку великих циклів до сьогодення.
Перед тим, як представити періодизацію і виділені цикли необхідно з'ясувати основні позиції та бачення кожної з дослідницьких груп.
Перша група дослідників, перш за все, використовує та враховує в аналізі так звані індикатори реальної економіки (виробничі показники, зайнятість, інвестиційна активність, різні структурні пропорції).
Згідно з точкою зору цієї дослідницької групи, знижувальна хвиля третього циклу закінчилася напередодні другої світової війни. Підвищувальна хвиля четвертого циклу, яка розпочалася з війною, тривала до середини 1960-х років. Доларова криза і проблеми бреттон-вудської системи 1968-1971 рр. стали переломною точкою переходу до знижувальної фази четвертого циклу, що власне відповідає нафтовим кризам та стагфляції 1970-х років. «Рейганоміка» в США, а також політика Маргарет Тетчер у Великобританії можуть свідчити про перехід до нового (п'ятого) циклу, підвищувальна фаза якого відповідала середині 1980-х років та всіма 1990-м рокам. Як завжди, в кінці підвищувальної хвилі (п'ятої) розпочали з'являтися такі явища, як скорочення норми прибутку на вкладений капітал в реальному секторі економіки і викликаний цим перебіг коштів у галузь фінансових спекуляцій, створили спочатку проблеми на фондовому ринку (друга половина 1990-х років), а потім у галузі нерухомості на початку 2000-х років.
Принципово важливу думку висловили представники цієї дослідницької групи. Так, вони переконані, що в зв'язку і з інтенсифікацією науково-технічного прогресу, цикли ущільнюються та зжимаються, що, врешті-решт, призводить до певного скорочення їхньої тривалості (другої половини ХХ ст. тривалість циклу в середньому скоротилася до 40-45 років проти 50-55 років у ХІХ ст.).
Щодо другої групи дослідників, то вона віддає перевагу фінансовим індикаторам, тобто особливо детально аналізує динаміку фондового ринку та динаміку дохідності облігацій. Вони продовжують знижувальну фазу третього циклу на весь період Другої світової війни аж до 1949 р. Починаючи з цього часу, вони фіксують початок підвищувальної фази четвертого циклу. Кінець підвищувальної фази четвертого циклу відносить до 1970-х років, але період стагфляції 1971-1982 рр. трактується не як початок знижуючої хвилі, а як «первинну рецесію», яка все ж таки відноситься до верхньої фази циклу (період з 1982 р. і до початку 2000-х років).
Таким чином, на основі інформації представників другої групи дослідників, тривалість всіх виділених циклів перевищує 50 років, а останнього (четвертого) - перевищує 60 років.
За підрахунками вчених (О. Айвазова, А. Кобякова), періодичність циклів, розпочинаючи з тієї точки, на якій зупинився М.Д, Кондратьєв, можна представити наступним чином:
ІІІ. Знижувальна хвиля: з 1914-1920 рр. (у США - з 1929 р.) до 1936-1940 рр. І\Л Підвищувальна хвиля: з 1936-1940 рр. до 1966-1971 рр.
Знижувальна хвиля: з 1966-1971 рр. до 1980-1985 рр. V. Підвищувальна хвиля: з 1980-1985 рр. до 2000-2007 рр.
Знижувальна хвиля: з 2000-2007 рр. до, ймовірно, 2015-2025 рр. (прогноз).
VI. Підвищувальна хвиля: з 2015-2025 рр. до 2035-2045 рр. (прогноз).
Варто зазначити, що всі традиційні методи боротьби з кризовими явищами являються дієвими лише на підвищувальній хвилі великих К-циклів, у фазах пожвавлення та підйому, коли кризи, відповідно до теорії М. Д. Кондратьєва, і так є нетривалими та неглибокими, а загальний тренд економічного розвитку відповідає поступовому розвитку світової економіки. Щодо знижувальної хвилі цих циклів в періоди спаду та депресій, то вони діють строго в протилежному напрямку.
Герхард Менш, який досліджував циклічність розвитку економіки, зокрема знижувальну хвилю (в 1970-х роках) виявив наступну закономірність: монетарна та кредитна політика в умовах загального погіршення економічної кон'юнктури не в змозі допомогти у вирішенні ситуації, так як рестрикційна кредитна політика в будь-якому випадку призведе до ще більшого зростання цін, тобто до інфляції, а ліберальна - до спекуляцій (підсилює спекуляції на фондових ринках та спричиняє збільшення фіктивного капіталу, стимулює спекулятивне зростання цін на нерухомість, золото, нафту та продовольчі товари - як на найбільш ліквідні товари). І це зростання цін абсолютно не залежить від обсягів виробництва цих товарів і забезпечення ними платоспроможного попиту світової економіки.
Тепер стають зрозумілими причини невдач ліберальних монетаристів у боротьбі з кризою. В зв'язку з цим, світова економіка повинна пройти період «перезавантаження» та позбутися від перенакопиченого капіталу, завдяки його масовому знеціненню в результаті неминучої, тривалої та глибокої депресії. Знецінення грошового капіталу відбудеться через багатократні крахи фінансових ринків, а також через третій дефолт долара (перший - в 1920-1930-их роках, другий - в 1970-их роках). А тому світову економіку очікує ціла низка затяжних криз і, частково, вони вже дали про себе знати, суспільство та економічна система їх вже відчули.