Дисципліни:

Чинники активізації антикризового управління


« Розвиток антикризового управління на підприємствах

Діяльність кожного підприємства час від часу супроводжується негативними тенденціями, зумовленими дією чинників, які виникають у середовищі його функціонування. Дуже часто такі тенденції у діяльності підприємств закінчуються їх банкрутством чи ліквідацією. За даними досліджень, проведених експертами західних країн, порушення діяльності та банкрутство суб’єктів господарювання на зумовлено дією чинників, які виникають у зовнішньому середовищі функціонування підприємства і лише на у внутрішньому [25, с. 292-293].

Протилежні висновки пропонуються вітчизняними експертами, за результатами досліджень яких визначено, що дія чинників зовнішнього середовища є набагато загрозливішою для діяльності підприємств, ніж внутрішнього [26, с. 140-141].

Прикладом зазначеного є дані Департаменту з питань банкрутства, згідно з якими, за останні два роки кількість збанкрутілих підприємств досягла 14 тис. од., а кількість порушених справ про банкрутство 1612 тис. од. Серед основних причин такої ситуації експерти наводять такі: світова фінансова та економічна криза, високий рівень інфляції, загальне падіння обсягів виробництва, високий рівень взаємозаборгованості підприємств, збільшення масштабів «тіньової» економіки, недосконалість господарського, правового та податкового законодавства, відсутність ефективних економічних реформ тощо [27, с. 1; 28, с. 224].

Особливо негативні тенденції стосовно кількості збанкрутілих підприємств характерні для Львівської області. Так, за період 2008-2010 рр. кількість підприємств, проти яких було порушено справу про банкрутство, зросла з 192 до 372 од. (у 2008 році – 192 од., у 2009 році – 256 од., у 2010 році – 372 од.). При цьому найбільшу питому вагу серед них складають підприємства машинобудівного комплексу [5, с. 236].

Збереження та розвиток підприємств машинобудівного комплексу відіграє надзвичайну важливу роль, адже від результатів їх діяльності залежить розвиток інших видів діяльності та економіки в цілому.

До настання світової фінансової та економічної кризи, машинобудування займало одне із провідних місць серед усіх видів діяльності. Так, якщо до початку кризи темпи зростання обсягів виробництва у цій сфері були найвищими (29,5% проти 7,7% середнього по промисловості), то у період кризи показники його розвитку досягли чи не найнижчих значень [29, с. 87].

Однією із причин такої ситуації стало ігнорування підприємствами впливу багатьох чинників внутрішнього та зовнішнього середовища та несвоєчасний перехід на антикризове управління. Відповідно, для вирішення цієї проблеми необхідним постає визначення усіх чинників, які можуть становити загрозу для діяльності підприємства та свідчитимуть про необхідність активізації антикризового управління [30].

Здійснений аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з антикризового управління показав, що на сьогодні єдиної класифікації чинників активізації антикризового управління так і не сформовано. Більшість авторів пропонують поділяти їх на чинники неплатоспроможності підприємств, чинники кризового стану та чинники банкрутства. На наш погляд, такий їх розподіл є не зовсім коректним, адже чинники кожної із наведених груп викликають необхідність активізації антикризового управління. Однак, перш ніж перейти до побудови класифікації чинників активізації антикризового управління, розглянемо підходи до вирішення цієї проблеми з точки зору окремих авторів більш детально [31, с. 197].

У роботі Ситника Л.С. визначено, що основними чинниками зниження рівня платоспроможності підприємств, а також загрози їх банкрутства можуть бути зміни у структурі активу та пасиву балансу. До таких змін у структурі активу балансу автор відносить надмірне зростання обсягів дебіторської заборгованості; переважаюча частка безнадійної дебіторської заборгованості; зростання обсягів запасів та готової продукції на складах тощо. До прикладу змін у структурі пасиву балансу він відносить істотне зростання обсягів кредиторської заборгованості та її старіння, покриття дебіторської заборгованості кредиторською тощо. Серед чинників, які можуть призвести до кризового стану та загрози банкрутства автор виділяє такі: кардинальні зміни у стратегії діяльності підприємства; перехід на нові методи управління; незадовільний стан системи інформаційного забезпечення підприємства; погіршення роботи окремих структурних підрозділів; погіршення показників виробничої та збутової діяльності і, як наслідок, зменшення обсягів прибутку та збільшення обсягів збитків [32, с. 104-106]. У повній мірі точку зору автора підтримує Клебанова Т.С [33, с. 20-21].

Дорошук Г.А. та Дащенко Н.М. розглядають чинники виникнення банкрутства, які пропонують поділяти на внутрішні та зовнішні. У свою чергу, зовнішні вони розмежовують на загальноекономічні, ринкові та інші. Серед внутрішніх вони виділяють виробничі, управлінські, фінансові, інвестиційні та маркетингові [34].

У дослідженнях Мних Є.В. визначаються чинники виникнення кризи, які він поділяє на зовнішні (економічні, соціальні, технічні, екологічні, політичні, інші) та внутрішні. З точки зору автора, масштаби та інтенсивність дії цих чинників на підприємство визначаються станом правового забезпечення, ефективністю урядової політики, природоохоронною та зовнішньоекономічною діяльністю, станом та пріоритетами науково-технічного прогресу тощо [35, с. 142].

Цікавий підхід пропонує Савицька Г.В., виокремлюючи чинники, що загрожують банкрутству підприємств, та чинники, що призводять до їх кризового стану. До першої групи чинників автор відносить скорочення обсягів виробництва та збуту продукції, тривалу збитковість операційної діяльності, надмірне зростання обсягів дебіторської та кредиторської заборгованості, погіршення показників фінансової та ринкової діяльності. Серед чинників, які, на її думку, можуть призвести до кризового стану підприємства, можуть бути такі: втрата основних партнерів, незадовільний стан техніки та технологій, наявність сумнівних угод довгострокового характеру, негативні зміни у складі та структурі кадрового забезпечення підприємства тощо [36, с. 646-647].

Найбільш повно, чинники кризового стану підприємств описані у монографії Лігоненко Л.О. Автор пропонує класифікувати їх за такими ознаками: за місцем виникнення (внутрішні, зовнішні); за наслідками впливу (загальні, специфічні, індивідуальні); за рівнем взаємозалежності (незалежні та похідні); за терміном дії (постійні та тимчасові); за підходом до визначення (фактичні та потенційні). Зокрема, серед зовнішніх чинників кризового стану підприємства вона виокремлює міжнародні (загальноекономічні, політичні, пов’язані з діяльністю іноземних партнерів) та національні (демографічні, економічні, політичні, соціальні, науково-технічні, природні, інші). Класифікацію внутрішніх чинників автор здійснює за такими ознаками: за джерелами формування грошових потоків (чинники пов’язані з операційною, інвестиційною, фінансовою діяльністю); залежно від стану ресурсів (чинники пов’язані зі станом технологічних, трудових, інформаційних, організаційних, фінансових, транспортних, товарних ресурсів); за спрямуванням менеджменту підприємства (чинники пов’язані зі станом фінансового, загального, операційного, інвестиційного менеджменту та маркетингу) [14, с. 37].

Дещо іншим способом до вирішення проблеми підійшла Терлецька Ю.О., запропонувавши класифікацію чинників кризи, залежно від стадії життєвого розвитку підприємства. Згідно з підходом автора, вони можуть бути внутрішніми та зовнішніми. До прикладу внутрішніх чинників кризи на кожному етапі життєвого циклу підприємства автор відносить такі [37, с. 6]: стадія «народження» (невдало обрана місія підприємства, переважаюча частка позикового капіталу, незадовільний рівень знань та навиків персоналу, неефективний менеджмент та маркетинг тощо); стадія «ріст» (незбалансований обсяг позикового та власного капіталу, неефективна маркетингова політика, надвеликий обсяг трансакційних витрат тощо); стадія «зрілість» (застарілість технологій управління, наднормові залишки запасів та готової продукції, незадовільний стан техніки та технологій, неефективний маркетинг тощо); стадія «спад» (надмірний обсяг позикового капіталу, неадекватна маркетингова політика, старіння управлінського персоналу, неадекватність трансакційних витрат). Як бачимо, особливо небезпечними внутрішніми чинниками, на кожній із стадій життєвого циклу підприємства є надмірний обсяг заборгованості та неефективна маркетингова політика.

Серед основних зовнішніх чинників, які найчастіше призводять до кризового стану підприємств, автор виділяє такі [37, с. 6-7]: стадія «народження» (неефективна політика уряду, негативні тенденції розвитку галузі та ринку, жорстка конкурентна боротьба тощо); стадія «ріст» (зміна смаків та уподобань споживачів, незадовільна урядова політика, незадовільний стан ринків сировини та матеріалів, фінансових ринків, низький рівень інноваційної активності тощо); стадія «зрілість» (зміна попиту, поява нових конкурентів, підвищення цін на ресурси, неефективна державна політика тощо); стадія «спад» (погіршення стану розвитку галузі та ринку, поява нових більш сильніших конкурентів, зростання вартості ресурсів тощо). У цьому випадку визначальними зовнішніми чинниками кризи на кожній стадії життєвого циклу підприємства є неефективна політика уряду та посилення конкурентної боротьби на ринку.

На ендогенні та екзогенні чинники кризового стану підприємства розмежовує автор Шапурова О.О. До першої групи чинників вона відносить незадовільну якість менеджменту та маркетингу, недосконалість організаційної структури підприємства, низький рівень кваліфікації кадрів, незадовільну виробничу та збутову діяльність, низький рівень інноваційної активності підприємства тощо. Основними екзогенними чинниками, автор вважає зниження рівня купівельної спроможності споживачів, високий рівень інфляції, недосконалість та нестабільність чинного законодавства, незадовільний стан та тенденції розвитку галузі, посилення монополізму на ринку, неефективна політика уряду тощо [38, с. 149-150]. Василенко В.О. доповнює запропоновану класифікацію ще чотирма групами чинників, які, на його думку, можуть бути природного, технологічного, об’єктивного та суб’єктивного характеру [15, с. 16-17]. Думку Василенка В.О. розділяють і автори [28, с. 225].

Отже, як бачимо на сьогодні у вирішенні розглянутої проблеми сформувалося три підходи. Представники першого, пропонують класифікацію чинників, які можуть призвести до кризового стану підприємства, представники другого – чинники банкрутства, представники третього – чинники неплатоспроможності підприємства (табл. 1.2).

Класифікація чинників кризового стану, неплатоспроможності та банкрутства підприємств*

Проблеми

Автори

Різновиди чинників

Чинники неплатоспроможності підприємства

Ковальов А., Ситник Л.С., Клебанова Т.С., Разаєва Т.Г, Стасюк І.В.

- зовнішні,

- внутрішні

Чинники кризового стану підприємств

Лігоненко Л.О., Колісник М.К., Терлецька Ю.О., Рамазанов С.К., Степаненко О.П., Тимашова Л.А., Коротков Є.М., Бєляєв А.А., Валовой Д.В., Грязнова, Сажієнко С.А., Василенко В.О., Чернявський А.Д., Єлець О.П., Макаренко І.О., Бойко Є.І., Луцишин Т.Л., Маяковська О.В., Ларіонова К.Л.,

- зовнішні,

- внутрішні,

- природні,

- техногенні,

- об’єктивні,

- суб’єктивні,

-

Чинники банкрутства підприємств

Савицька Г.В., Дорощук Г.А., Дащенко Н.М., Ковальов А., Скворцов Н.

- зовнішні,

- внутрішні

*Примітка: складено автором на основі аналізу [25-29; 32-55; 57]

Оскільки, усі вищерозглянуті чинники призводять до порушення роботи підприємства та необхідності розроблення і реалізації антикризових заходів, вважаємо за доцільне згрупувати їх у єдину класифікацію чинників активізації антикризового управління (рис. 1.2).

Класифікація чинників активізації антикризового управління

Рис. 1.2. Класифікація чинників активізації антикризового управління

Примітка: запропоновано автором

Під чинниками активізації антикризового управління слід розуміти умови, що складаються у середовищі функціонування підприємства, загрожуючи порушенню його поточної чи майбутньої діяльності та викликаючи необхідність вжиття відповідних антикризових заходів.

Розглянемо кожен вид чинників активізації антикризового управління більш детально. Основною та найбільш загальною, на наш погляд, класифікаційною ознакою чинників активізації антикризового управління є рівень їх виникнення.

За цією ознакою доцільно виокремлювати такі види чинників:

- макрорівня (виникають на рівні окремої держави);

- мезорівня (виникають на рівні галузі, регіону, ринку);

- мікрорівня (виникають на рівні окремої господарської одиниці).

За характером виникнення: очікувані (виникнення яких можна спрогнозувати та до дії яких, підприємство готове заздалегідь); спонтанні (виникнення яких, спрогнозувати досить складно, тобто поява та вплив яких є неочікуваним).

Якщо для ліквідації чинників першої групи підприємство може вдатися до антикризових дій стратегічного характеру, то для уникнення негативного впливу чинників другої групи – оперативного чи тактичного.

За способом виникнення: антропогенні (зумовлені навмисною чи ненавмисною діяльністю людини); природні (не пов’язані із діяльністю людей).

За рівнем керованості: легкокеровані (на дію яких підприємство може впливати, послаблюючи чи ліквідовуючи її); важкокеровані (на які підприємство вплинути не може, але може послабити їх чи адаптуватись до них). Керованими, як правило є чинники, прямо пов’язані із діяльністю підприємства (чинники мікрорівня). У ролі некерованих, здебільшого виступають чинники макро-та мезорівня.

За швидкістю впливу на підприємство: інтенсивні (призводять до порушення показників поточної діяльності підприємства одразу після їх виникнення); екстенсивні (не впливають на поточну діяльність підприємства, але можуть загрожувати її порушенню у майбутньому).

За можливістю розпізнавання: видимі (призводять до порушення діяльності підприємства, походження і вплив яких виявити легко); невидимі (призводять до порушення діяльності підприємства, але походження яких, виявити досить складно). Вплив останніх здебільшого відбувається непомітно, а тому загрожує підприємству у найбільшій мірі.

За частотою виникнення: періодичні (досить рідко виникають у середовищі функціонування підприємства); систематичні (призводять до порушення діяльності підприємства через чітко визначені проміжки часу).

Вплив останніх чинників є найбільш характерним для підприємств сезонних виробництв.

За способом оцінювання: кількісні (призводять до порушення діяльності підприємства та ступінь впливу яких, може бути оцінений кількісно); якісні (призводять до порушення діяльності підприємства, але не підлягають кількісному оцінюванню).

За силою впливу на підприємство: легкої дії (призводять до порушення окремих показників діяльності підприємства); важкої дії (призводять до порушення більшості вагомих показників діяльності підприємства); руйнівної дії (вплив яких може загрожувати банкрутству чи ліквідації суб’єкта господарювання).

Оскільки, найбільш загальною класифікаційною ознакою чинників активізації антикризового управління є рівень їх виникнення, пропонуємо розглянути їх більш детально (рис. 1.3).

Чинники активізації антикризового управління, що виникають на макрорівні, можуть поділятися на національні (виникають на рівні країни- резидента суб’єкта господарювання); міжнародні (виникають на рівні країни-нерезидента суб’єкта господарювання).

Особливо небезпечною дія останніх є для підприємств, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю. За характером національні та міжнародні чинники активізації антикризового управління можуть бути: фінансово-економічними, політичними, соціальними, екологічними, нормативно-правовими, науково-технічними тощо.

Класифікація чинників активізації антикризового управління залежно від рівня їх виникнення

Рис. 1.3. Класифікація чинників активізації антикризового управління залежно від рівня їх виникнення

Примітка: запропоновано автором

- фінансово-економічні (нестабільна економічна ситуація в країні–резидента та нерезидентів; високий рівень інфляції; скорочення обсягу іноземних інвестицій; посилення конкурентної боротьби на міжнародному ринку; незадовільний стан розвитку фінансового та валютного ринків; підвищення рівня цін на вітчизняному та міжнародному ринку; неефективна бюджетна фінансово-кредитна політика; переважаючий обсяг імпорту над експортом продукції тощо);

- політичні (неадекватна політика державних органів влади; нестабільна політична ситуація в країні-резидента та нерезидента, яка виступає у ролі постачальника чи споживача вітчизняної продукції тощо);

- соціальні (зниження рівня платоспроможності споживачів-резидентів та споживачів-нерезидентів продукції; кардинальні зміни смаків та уподобань споживачів продукції; зниження рівня попиту на продукцію вітчизняних підприємств тощо);

- екологічні (погіршення екологічної ситуації у країні-резидента та нерезидента, що може позначитись на сировині та матеріалах, зокрема імпортованих; природні катастрофи тощо);

- нормативно-правові (постійні та необдумані зміни чинного законодавства; відсутність законодавчих норм, щодо регулювання діяльності вітчизняних підприємств; відсутність належно сформованих державних програм розвитку промислових підприємств; недосконалість законодавства у сфері експорту та імпорту продукції тощо);

- науково-технічні (низький рівень розвитку науки і техніки; недостатнє фінансування наукомісткої продукції; незначна кількість науково-дослідних та дослідно-конструкторських бюро тощо);

Чинниками активізації антикризового управління, які можуть виникати на мезорівні, є:

- чинники, пов’язані з станом та тенденціями розвитку регіону суб’єкта господарювання (незадовільний стан соціально-економічного розвитку регіону; низький рівень конкурентного потенціалу регіону; низький рівень інвестиційної привабливості регіону; низький рівень платоспроможності населення регіону; незадовільний стан регіональної інфраструктури; низький рівень розвитку науки і техніки у регіоні; недостатній рівень фінансового забезпечення регіону за рахунок власних доходів та бюджетних коштів; несприятливі природно-кліматичні умови та географічне розташування тощо);

- чинники, пов’язані зі станом та тенденціями розвитку галузі функціонування суб’єкта господарювання (низький рівень інвестиційного потенціалу галузі; погіршення стану розвитку суміжних галузей – споживачів продукції; низький рівень інноваційної активності галузі тощо);

- чинники, пов’язані зі станом та тенденціями розвитку ринку, на якому функціонує суб’єкт господарювання (високий рівень монополізації ринку; некерована конкурентна боротьба на ринку; незадовільна ринкова кон’юнктура; збільшення пропозиції товарів – замінників; збільшення кількості потенційно сильніших конкурентів; нестабільність розвитку валютного, фінансового, товарного, грошового, кредитного та страхового ринку тощо).

Чинники активізації антикризового управління, які виникають на рівні окремої господарської одиниці (мікрорівні), можуть поділятися на такі види: загальні (зумовлені діяльністю підприємства в цілому); часткові (пов’язані з окремими видами діяльності підприємства); функціональні (пов’язані з конкретним видом діяльності підприємства).

За характером чинники мікрорівня можуть бути: фінансово-економічними (високий рівень фінансових ризиків; незадовільний склад та структура витрат підприємства; значна частка позикового капіталу; дефіцит власних коштів; знецінення акцій суб’єкта господарювання; зниження рівня конкурентоспроможності підприємства; розбалансованість грошових потоків; неефективна інвестиційна політика підприємства (наявність значної кількості збиткових інвестиційних проектів тощо); виробничо-технологічними (надлишкові обсяги запасів, сировини матеріалів та готової продукції на складах; незадовільна якість продукції, що виробляється; збільшення обсягу виробничих затрат; високий рівень трудомісткості та матеріаломісткості продукції; низький рівень виробничо-технічного потенціалу підприємства; постійні збої у виробничому процесі; недиференційований асортимент продукції; застарілість техніки та технологій виробництва тощо); організаційно-управлінськими (застарілі методи управління підприємством; недосконала організаційна структура підприємства; високий рівень централізації управління; постійні та неочікувані зміни вищого керівництва; некомпетентність керівних ланок управління; недосконала система менеджменту тощо); соціально-психологічними (низький рівень знань та навиків персоналу; постійні конфлікти серед працівників; відсутність сформованих систем мотивації персоналу; низький рівень продуктивності праці; відсутність належно створених умов праці тощо); інформаційними (незадовільна якість системи збору, опрацювання та передачі інформації; застарілість інформаційного устаткування; брак та недостовірність інформації; недосконала система комунікацій на підприємстві тощо); маркетинговими/збутовими (неадекватна маркетингова політика; зменшення каналів збуту продукції; скорочення кількості контрактів та замовлень; висока вартість рекламних послуг; відсутність кваліфікованих спеціалістів з маркетингу тощо); інноваційними (низький рівень інноваційної активності підприємства; неготовність персоналу до інноваційних перетворень; відсутність основних засобів необхідних для виробництва наукомісткої продукції; невдале виробництво інноваційної продукції тощо).

Для більш повного та об’єктивного розкриття розглянутої проблеми дослідимо, чинники якого рівня найбільшою мірою впливають на машинобудівні підприємства Львівської області та оцінимо силу їх впливу (табл. 1.3).

Чинники активізації антикризового управління машинобудівними підприємствами Львівської області за рівнем виникнення та силою впливу*

Чинники активізації антикризового управління машинобудівними підприємствами Львівської області за рівнем виникнення та силою впливу

Як видно з табл. 1.3, найбільш загрозливими чинниками для діяльності досліджуваних машинобудівних підприємств, що виникають на макрорівні, є чинники фінансово-економічного характеру, на мезорівні – ринкового, на мікрорівні - фінансово-економічного, виробничо-технологічного і соціально-психологічного.

Запропонований підхід до класифікації чинників активізації антикризового управління, звичайно не є остаточним та може змінюватись і доповнюватись залежно від конкретного суб’єкта господарювання та виду його діяльності. Однак, він може стати вагомим підґрунтям для розроблення методів ідентифікації стадії та типу кризи на підприємстві, своєчасного прийняття адекватних антикризових управлінських рішень та вирішення інших проблем, притаманних антикризовому управлінню.