 | На тему: | «Солідарність» як рух і соціально-політичне явище. |
| Дисципліна: | Політична соціологія | |
| ВНЗ: | ЛНУ ім. Івана Франка | |
| Формат: | Word Doc |
Переглядів: 2095 Додано: 2014-06-21
Частина тексту
ВИСНОВКИ
- проблема ролі незалежної самоврядної професійної спілки „Солідарність” у творенні новітньої польської держави не стала предметом спеціального наукового дослідження у вітчизняній історіографії. Спираючись на здобутки польської і зарубіжної історіографії, а також використавши нові документальні матеріали і статистичні дані
- невирішеність соціальних та економічних проблем у ПНР, відсторонення громадян від управління суспільно-політичними процесами спричинили напруженість у відносинах суспільства і влади. Напівлегальна опозиція спрямувала основні зусилля на залучення трудящих до боротьби за створення системи самооборони людей праці та створення незалежних профспілок. Організація незалежної самоврядної професійної спілки „Солідарність” стала результатом масового страйкового руху робітників і єднання усіх опозиційних сил, а також створення самоврядних організацій селян, вчителів, студентів;
- стихійна самоорганізація трудящих Польщі у формі руху „Солідарність” створила умови для участі громадян у боротьбі з монополією влади компартії і за демократизацію суспільства. Угода між урядом і міжзаводськими страйковими комітетами стала першим визнанням опозиції у країнах Східної Європи. Профоб’єднання, що функціонувало паралельно з урядом, як автономна структура, виробило інноваційну стратегію антикомуністичної опозиції – ненасильницькі методи боротьби за соціально-економічні й політичні зміни. Протестний рух „Солідарність”, в організації якого видатну роль відіграв лідер профоб’єднання Л. Валенса, продемонстрував, що комуністичний режим є безсилим перед невідворотним масовим громадянським рухом;
- автономна і плюралістична структура „Солідарності”, втрата легітимності владних повноважень компартії, загроза прямої військової інтервенції Радянського Союзу змусили комуністичний режим оголосити воєнний стан. Рух було заборонено, а організаторів та активістів профоб’єднання заарештовано. Доведено, що власними зусиллями й засобами опозиціонери підпільно створили центри для допомоги затриманим і репресованим, базу для агітаційно-пропагандистської діяльності, зокрема видавництва, радіостанції, низку газет і журналів, університети та інші форми автономної громадянської активності. Репресії комуністичного режиму проти „Солідарності” зумовили широку підтримку її діяльності з боку народних мас, особливо молоді, яка продовжила боротьбу в період ув’язнення керівників профоб’єднання;
- наростання економічної кризи і погіршення соціальних умов життя трудящих було зумовлено неспроможністю комуністичної влади розпочати системні економічні й суспільно-політичні зміни в країні. Відмова польського уряду реабілітувати опозиційний рух та амністувати активістів профоб’єднання сприймалася суспільством як репресивний і антинародний прояв політики режиму. Демократичні зміни у міжнародній політиці 1985–1988 років спричинили послаблення репресивних дій влади і створення умов для відновлення легальної діяльності „Солідарності”. Стихійні страйки навесні й восени 1988 року порушили перед ПОРП проблему реформування політичної системи і відмови від монополії на владу. Переговори за круглим столом уряду і „Солідарності” на чолі з Л. Валенсою завершилися підписанням угоди про необхідність започаткування змін у зовнішній і внутрішній політиці й демократизації країни;
- створення нового демократичного уряду на чолі з Т. Мазовецьким призвело до кардинальної зміни суспільно-політичного устрою, незворотних економічних перетворень, реформи адміністративної системи і місцевого самоврядування, створило умови для розвитку громадянського суспільства. Разом з тим свобода, плюралізм і успішне завершення боротьби з комуністичним режимом виявили ознаки розколу в „Солідарності”, що особливо проявилися під час президентських виборів 1990 року, які виграв Л. Валенса. Розпад профоб’єднання та створення системи багатопартійності заклали умови політичної диференціації і конкуренції, подальшої демократизації влади й суспільства, що показали результати парламентських виборів у жовтні 1991 року.