Історія розвитку інженерних мереж
« Лекції з дисципліни «Інженерні мережі та комунікації»
Перші відомості про штучні споруди для добування води відносять до третього тисячоріччя до н.е., коли у Древньому Єгипті використовували механізми для підйому води з колодязів. У Вавилоні володіли засобом підйому води на досить значну висоту за допомогою різних пристосувань. У Єгипті і Вавилоні воду з резервуарів розподіляли за допомогою гончарних, дерев’яних, а також металевих (свинцевих і мідних) труб. У період розквіту Древньої Греції й Рима вже існували більш централізовані системи водопостачання. Рим імператорської епохи мав кілька водопроводів. Вода подавалася до міста самопливом по каналах. При перетинанні долин або ярів канали прокладалися по спеціальних мостах – акведуках. Акведуки, що збереглися частково до наших днів представляють собою дуже цікаві зразки древнього інженерного мистецтва.
Ще до нашої ери древні народи Єгипту і Індії будували досить досконалі системи для виведення нечистот за межі населених пунктів. Каналізаційні споруди в Середні віки складалися з каналів, прокладених по вулицях або з тильної сторони домоволодінь, по яких видалялися нечистоти. Змив цих нечистот здійснювався в період дощів і сніготанення. Тому, в суху пору року в цих каналах відбувалося нагромадження нечистот і з метою зменшення неприємних запахів їх перекривали і вони перетворювалися в деяку подобу колекторів.
Початкові відомості про влаштування централізованих міських водопроводів у Європі відносять до XII ст. Наприкінці XII ст. був побудований перший самопливний водопровід у Парижі. У 1832 р. в Парижі почалося будівництво водовідвідних мереж.
Слідом за системами водопостачання в ХІХ столітті почалося інтенсивне будівництво систем каналізації. До 1837 р. довжина колекторів у Парижі перевищувала 80 км, а в 1856 р. досягла 140 км.
Гамбург був першим містом Німеччини, в якому побудували каналізацію (1843 р.), потім каналізація з’явилася і в інших містах (Берліні – у 1873 р.). В США – до 1902 р. були каналізовані майже 1000 міст. Істотним недоліком водовідвідних систем Англії, Франції й Німеччині було те, що стічні води по колекторах надходили безпосередньо в ріки у межах міста і забруднювали їх. Це приводило до епідемій кишкових захворювань.
В міру розростання населених пунктів санітарний стан їх погіршувався. Однак благоустрою міського населення не приділялося належної уваги, що приводило до спалахів епідемій і загибелі великої кількості людей. Ці епідемії послужили поштовхом для початку будівництва в англійських містах споруд з відведення стічних вод. В 1859 р. у Лондоні почали інтенсивно будувати колектори для відводу стічних вод центра, до 1865 р. їхня довжина склала 130 км.
Перші централізовані системи водопостачання в Росії з’явилися в XI ст., зокрема самопливний дерев’яний водопровід, побудований у Новгороді. До 1917 р. в Росії водопровід був побудований в 215 містах, а каналізація у вісімнадцяти містах.
Під час громадянської війни багато водопроводів було знищено, але в 30…40-х роках їх було відбудовано. Поступово число міст і селищ, обладнаних водопроводом і центральною каналізацією збільшувалося й відповідно в десятки разів зростала довжина водопровідних і каналізаційних мереж.
Першим містом, де був побудований повний комплекс споруд каналізації, була Одеса. Введення загально-сплавної системи каналізації в експлуатацію відбулося у 1875 році. Загальна довжина вуличних мереж у місті складала 100 км, очисні споруди були представлені полями зрошення загальною площею 1150 га, що дозволяло очищати близько 50000 м3 стічних вод за добу. Потім почали працювати загально-сплавні системи в Тбілісі (1885 р.), в Ялті (1887 р.).
Перші роздільні системи каналізації були побудовані в 1893 р. у Києві та Ростові-на-Дону. Потім була побудована перша черга Московської каналізації, що охоплювала тільки центр міста (1898 р.). В 1910 р. почали функціонувати системи каналізації у Саратові й Севастополі, в 1914 р. у Харкові, в 1916 р. у Дніпропетровську й інших містах. Таким чином, до революції тільки сім міст України мали повноцінні системи каналізації – це Одеса, Львів, Харків, Ялта, Севастополь і Дніпропетровськ.
Розвитку водопровідно-каналізаційного господарства міст сприяла плідна діяльність ряду науково-дослідних, навчальних і виробничих організацій, а також окремих фахівців (Н. К. Чижова, М. Г. Мельникова, Н.Н. Абрамова тощо).
Розвиток техніки енергопостачання (теплопостачання, електропостачання й газопостачання) відноситься до порівняно недавнього часу. Для одержання тепла люди довгий час користувалися примітивними вогнищами й печами, у яких спалювалося тверде паливо. Лише на початку XIX ст. з розвитком виробництва котлів з’явилися централізовані системи теплопостачання з теплоносієм у вигляді пари або гарячої води. У Росії системи районного централізованого теплопостачання з’явилися на початку XX ст. Так, у Петербурзі в 1903 р. була споруджена перша велика система теплопостачання від теплоелектростанції. Розвиток централізованого теплопостачання тісно пов’язаний з електрифікацією країни.
У другій половині XIX ст. з’являються два нових види централізованого енергопостачання – газопостачання й електропостачання.
У роки Радянської влади в країні було створено сім науково-дослідних інститутів, які активно розвивають енергетичне господарство міст і промислових підприємств. Великий внесок у розвиток енергопостачання міст внесли В. М. Чаплін, Л. Л. Гінтер, В. В. Дмитрієв, С. Ф. Коп’єв тощо.
В наш час усі великі міста мають системи централізованого водопостачання і каналізації, будують водопроводи і в селах.