Дисципліни:

Особливості зовнішньоекономічної діяльності та управління нею на сучасному етапі


« Лекції з менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Формування ринкових відносин в Україні обумовило розвиток зовнішньоекономічної діяльності та міжнародних економічних зв’язків. Статистичні дані показують, що близько 80% підприємств займаються зовнішньоекономічною діяльністю різних видів. Перший досвід українських підприємств дозволяє виявити особливості зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі:

- ускладнення продукції, яка попадає в міжнародний товарообіг;

- постійна заміна та оновлення продукції, розширення її асортименту;

- збільшення поставок проміжної продукції компонентів, запчастин, деталей, комплектування тощо;

- піднесення рівня оброблення сировини, матеріалів, комплектування;

- збільшення кількості взаємозамінних видів продукції, які виготовляються різними способами;

- застосування диверсифікації і покращення структури виробництва;

- піднесення ролі і збільшення масштабів діяльності закордонних філій та дочірніх компаній;

- забезпечення плановості зовнішньоекономічної діяльності;

- орієнтація крупних фірм на регулювання номенклатури і масштабів їх виробничої діяльності і участі у міжнародному поділі праці;

- посилення конкурентної боротьби;

- переорієнтація крупних організацій з експорту товарів з країн базування материнської компанії на здійснення виробничої діяльності на підконтрольних закордонних підприємствах з наступною реалізацією продукції на закордонних ринках [2,5,6].

Необхідність врахування розглянутих особливостей вимагає виявлення факторів, які визначають результативність зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Дослідження показують, що всі фактори доцільно розбити на дві групи - регіональні, тобто ті, які залежать від сфери діяльності підприємства, і стратегічно-тактичні, тобто ті, які формують напрями розвитку зовнішньоекономічної діяльності, якість управлінських рішень, часові параметри.

До регіональних факторів слід віднести відстані, розмаїття між країнами, місце прийняття рішень (на рівні материнської компанії чи закордонних філій), необхідність забезпечення інтересів корпорації і її підрозділів в різних країнах; відмінності в умовах роботи іноземної філії чи дочірнього підприємства в країні базування; особливості делегування повноважень на місцевий рівень тощо.

Стратегічно-тактичними факторами є невизначеність, яка викликається неточністю інформації, змінами політичних і економічних умов діяльності, ринків тощо; ступінь важливості рішень, які визначають рівень централізації і децентралізації управління; час, на протязі якого філії (дочірні підприємства) можуть отримати допомогу; стратегія конкурентної боротьби (інтегральна чи локальна); обсяги зовнішньоекономічних операцій тощо.

На засадах вивчення механізму дії наведених факторів підприємства орієнтуються на певні форми зовнішньополітичної діяльності. Узагальнення досвіду вітчизняних і іноземних підприємств дозволяє виявити наступні форми: експорт, тобто виготовлення продукції в своїй країні, а реалізація в інших; імпорт, тобто купівля товарів за кордоном і реалізація їх у своїй країні; ліцензування, тобто продаж права (ліцензії) на виготовлення своєї продукції іноземній державі, фірмі, фінансовій структурі; спільне підприємництво; міжнародний лізинг; прямі капіталовкладення; формування багатонаціональних корпорацій, транснаціональних компаній шляхом створення філій, представництв тощо в різних країнах світу; створення міжнародних фінансово-промислових груп; залучення іноземних інвесторів і створення підприємств з іноземними інвестиціями [1,3,5,7]. Слід зазначити, що будь-яку форму зовнішньоекономічної діяльності здатні здійснювати тільки крупні підприємства (найчастіше це транснаціональні компанії). Що стосується дрібних і середніх підприємств, то їм притаманна здебільшого експортно-імпортна діяльність.

Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – це діяльність, яка здійснюється або зарубіжними партнерами (не має значення де), або на території України з метою реалізації товарів і послуг за кордоном, або здійснюється за кордоном з метою залучення в Україну ресурсів, фінансових коштів, товарів тощо, або на рівні міжнародних організацій з метою залучення України в міжнародну фінансову діяльність.

До видів ЗЕД відносяться:

1. Експорт – вивезення товару, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, у тому числі виключних прав на них, із митної території України за кордон без зобов'язання про зворотне ввезення.

2. Імпорт – ввезення товару, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, у тому числі виключних прав на них, на митну територію України через кордон без зобов'язання про зворотнє вивезення.

3. Прямі капіталовкладення.

4. Спільне підприємництво – полягає у створенні підприємства, засновниками якого є контрагенти з двох і більше країн.

5. Створення міжнародних фінансово-промислових груп (ПФГ) – об’єднань, що мають за мету реалізацію конкретної програми. До складу ПФГ входять промислові об’єднання (виготовляють товари), банки (фінансування), страхові компанії (зняття ризиків шляхом страхування). на першому місці стоять завдання, які треба реалізувати при загальній незалежності елементів. Особливо важливою є програма ФПГ. В ході її реалізації у складі ПФГ можуть з’являтися інформаційні центри, науково-дослідні інститути, проектні установи тощо. В Україні діють переважно ПФГ, які базуються в інших країнах (McDonalds).

6. Формування транснаціональних корпорацій (ТНК), які своє чергою можуть входити до складу ПФГ.

7. Формування франчайзних об’єднань, тобто об’єднань великих і дрібних підприємств (франчайзерів і франчайзі). Франчайзер здійснює певну господарську діяльність, націлений на масове і крупносерійне виробництво. Дрібносерійне виробництво покладається на франчайзі, які використовують рекламу франчайзера, який надає свою торгову марку, під якою крім продукції, що є предметом договору франчайзингу, може виготовлятися й інша продукція. Зазвичай франчайзер надає франчайзі різнобічну підтримку (технологічну, управлінську або навіть і політичну).

8. Ліцензійна діяльність – полягає у продажу ліцензій в інші країни (на розробку і використання технологій чи нових видів продукції).

Можливі й інші види зовнішньоекономічної діяльності, наприклад лізинг, бартер, зустрічні закупки тощо.

Важливою умовою проведення успішної економічної реформи в Україні є реформування її зовнішньоекономічної діяльності, яку треба вміло здійснювати за допомогою певних важелів та інструментів.